07 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3595/24 пров. № А/857/26380/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 500/3595/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Подлісна І.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася у Тернопільській окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав, викладених у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.03.2024 № 1900-0214-8/13536; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 27.11.1989 по 20.02.2007 до пільгового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що їй відмовлено в прийняті підтверджуючих довідок на підтвердження стажу роботи у зв'язку з тим, що вони не створюють правових наслідків відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а тому відповідно страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії. Вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зарахування певного періоду до пільгового стажу є незаконним та таким, що порушує право ОСОБА_1 на призначення пільгової пенсії. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав, викладених у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.03.2024 № 1900-0214-8/13536.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 27.11.1989 по 20.02.2007 до пільгового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області сплачений судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є, зокрема, наявність професії чи посади в зазначеному Списку, підтвердження шкідливих умов праці робітника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць (при наявності пільгового стажу після 21.08.1992 року), а також підтвердження первинними документами зайнятості повного робочого дня на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Зазначає, що вік позивачки на момент звернення становить 54 роки 6 місяців 19 днів. Страховий стаж - 31 рік 5 місяців 14 днів. Пільговий стаж - 5 років 11 місяців 6 днів. До страхового стажу позивачки враховано всі періоди. Вважає, що до пільгового стажу позивачки не може бути враховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 25.12.2020 № 01/114 1. Довідка не може бути взята до уваги пенсійним органом, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України №1207 від 15.04.2014 будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що періоди роботи за Списком №2 з 01.12.2000 по 16.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2002, з 01.03.2003 по 31.03.2003, з 01.05.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 20.02.2007 взято до розрахунку по даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому, оскільки страховий стаж враховується в одинарному розмірі, правові підстави для повторного зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивачки відсутні. Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції..
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 28.02.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та подала наступні документами, що підтверджується Розпискою-повідомленням від 28.02.2024 № 2403: Довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру від 18.04.2008; Заяву про призначення/перерахунок пенсії № 2403; Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 23.11.2007 Вугледарським МВ ГУМВС України в Донецькій обл.; Диплом про навчання № НОМЕР_2 , виданий 20.07.1987 СПТУ № 48 м. Зугрха Донецької обл.; Заява про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк) від 15.02.2024; Наказ від 31.10.2002 № 67 Про підсумки атестації робочих місць по умовам праці; Наказ від 18.07.1997 № 35 Про підсумки атестації робочих місць по умовам праці; Наказ від 06.07.2018 № 11-к Про звільнення в зв'язку з ліквідацією; Довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.12.2020 № 01.114-1; Перелік робочих місць, виробництв, робіт і професій, робітникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2 від 18.07.1997 № 35; Перелік робочих місць, виробництв, робіт і професій, робітникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2 від 31.10.2002 № 67; Довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 25.12.2020 № 01/113-1; Перелік робочих місць, виробництв, робіт і професій, робітникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2 від 18.07.1997 № 35; Перелік робочих місць, виробництв, робіт і професій, робітникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2 від 31.10.2002 № 67; Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане Петрівською сільською радою Волноваського району Донецької області; Трудову книжку серії НОМЕР_4 .
Листом від 15.03.2024 року №1900-0214 8/13536, відповідач повідомив позивача що їй відмовлено в прийняті підтверджуючих довідок на підтвердження стажу роботи у зв'язку з тим, що вони не створюють правових наслідків відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а тому відповідно страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії.
До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи згідно пільгової довідки від 25.12.2020 № 01/114-1, оскільки надана довідка, що містить дані про спеціальний трудовий стаж за Списком № 2 до впровадження реєстру застрахованих осіб, не може бути зарахована до пільгового стажу на підставі ст. 9 Закону України № 1207 від 15.04.2014 згідно якої, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків. Періоди роботи по Списку №2 з 01.12.2000 по 16.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2002, з 01.03.2003, з 01.05.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 20.02.2007 взято до розрахунку по даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідачем прийнято рішення від 07.03.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до п.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Позивач при подачі документів для призначення пільгової пенсії підтвердила пільговий стаж записами у трудовій книжці серії НОМЕР_5 , де зазначено, що з 27.11.1989 по 20.02.2007 вона працювала у Шахтопрохідницькому будівельному управлінні № 4 тресту «Донецькшахтопроходницьке», що засвідчено відповідно підписом начальника кадрів і печатками даного підприємства.
Вказані обставини також підтверджуються Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 25.12.2020 № 01.114-1; Довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії від 25.12.2020 № 01/113-1; Наказом ВАТ «Трест Донецкшахтопроходка» від 06.07.2018 № 11-к, які наявні в матеріалах справи.
Вважаючи що дане рішення є незаконним та таким, що порушує її право на призначення пільгової пенсії, позивач звернулась до суду з позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно статті 2 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Згідно п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті спірних довідок є факт їх видачі органом, що не створений відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а тому в силу ч.3 ст.9 вказаного Закону є недійсними та не створюють правових наслідків.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Частинами 1 та 2 статті 4 Закону №1207 передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно частини 1 статті 17 Закону №1207 у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Статтею 18 Закону №1207 передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 9 Закону №1207 державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Відтак, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Таку позицію містить і постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до даних правовідносин названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 500/3595/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Степан НОС
судді Руслан КУХТЕЙ
Світлана ШЕВЧУК