06 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24517/24 пров. № А/857/15572/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Ільчишин Н.В.
Гуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу 16 Регіональної військово-лікарської комісії на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 380/24517/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 16 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання дії та бездіяльності протиправними,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКрутько О.В.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 380/24517/24 позов ОСОБА_1 до 16 Регіональної військово-лікарської комісії задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність 16 Регіональної військово-лікарської комісії щодо ненадання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 11.06.2024 на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160.
Зобов'язано 16 Регіональну військово-лікарську комісію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.06.2024 на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160 та надати відповідь за результатами її розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що у зв'язку із зверненням до штатної НОМЕР_1 РВЛК представника позивача ОСОБА_2 з питань незгоди з постановою військово-лікарської комісії КАПД ВМКЦ Західного регіону, у відповідності до вимог п. 6.1. глави 6 розділу II Положення, фахівцями комісії було прийнято рішення про направлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_1 на повторний медичний огляд ВЛК до ВМКЦ Західного регіону з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Вказане рішення було оформлено листом за вих. №3607 від 26.06.2024 та надісланий фельд'єгерським зв'язком (урядовий фельд'єгерський зв'язок, відомчий фельд'єгерський зв'язок у складі Збройних Сил України) до відповідних адресатів, в тому числі, до представника позивача.
Апелянт стверджує, що позовні вимоги представника позивача є безпідставними, а діяльність фахівців комісії не може бути розцінена протиправною бездіяльністю, оскільки за результатами розгляду заяви було прийнято вмотивоване рішення, яке відповідає вимогам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 за №402 та не суперечить чинному законодавству.
Крім того апелянт зазначає, що зобов'язання розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.06.2024 на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160 та надати відповідь за результатами її розгляду є втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційних скарг відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що скарга позивача від 11.06.2024 розглянута відповідачем не у відповідності до приписів Положення №402. Окрім того, відповідач не надав доказів направлення будь-якої відповіді на скаргу, у тому числі листа № 3667 від 26.06.2024, позивачу чи його представнику.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 , проходив військову службу у 8 ОАСР, яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , призваний в Збройні Сили України Самбірським ОМВК 22.01.2016 року.
У травні 2024 року ОСОБА_1 пройшов ВЛК при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, який визнав його придатним до військової служби на підставі статей 61В, 64В, 74В.
Не погодившись із висновком ВЛК № 4160 від 21.05.2024 року, ОСОБА_1 через представника - адвоката Лебєдєву Тетяну Олександрівну, подав 11.06.2024 скаргу на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160, у якій просив здійснити перегляд та скасувати постанову військово-лікарської комісії. Зазначена скарга була відправлена засобами поштового зв'язку ДП «Укрпошта» за трек-номером 0503881811725.
Згідно відстеження на сайті ДП «Укрпошта» зазначена скарга була отримана відповідачем - 16 регіональною військово-лікарської комісією 13.06.2024.
Відповідь на скаргу позивач та його представник не отримали.
09.08.2024 адвокат Лебєдєва Т. О. подала в інтересах ОСОБА_1 до 16 регіональної військово-лікарської комісії адвокатський запит № 292, в якому просила надати результати розгляду скарги Лебєдєвої Т.О. в інтересах ОСОБА_1 від 11.06.2024 на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160. Зазначений адвокатський запит був відправлений засобами поштового зв'язку ДП «Укрпошта» за трек-номером 0504029216310.
У встановлений законом строк відповіді від ВЛК представник позивача - адвокат Лебєдєва Т.О. не отримала.
09.09.2024 представник позивача - адвокат Лебєдєва Т.О. подала адвокатський запит № 341, в якому повторно просила надати результати розгляду скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1 від 11.06.2024 на постанову військово-лікарської комісії при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у формі довідки ВЛК від 21.05.2024 року за №4160.
Зазначений адвокатський запит був відправлений засобами поштового зв'язку ДП «Укрпошта» за трек-номером 0504048424315.
У подальшому представник позивача направила скаргу до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, на яку 13.11.2024 року отримала відповідь від Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України № 598/9/25641, згідно якої скарга ОСОБА_1 від 11.06.2024 була розглянута 26.06.2024, лист за № 3607, а відповідь надана представнику позивача на поштову адресу для листування.
Згідно листа 16 регіональної військово-лікарської комісії № 3667 від 26.06.2024, який адресований командиру військової частини НОМЕР_2 та начальнику ВМКЦ ЗР, у зв'язку з заявою адвоката Лебєдєвої Т.О. поданої в інтересах ОСОБА_1 відповідач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з проханням направити старшого солдата ОСОБА_1 у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (місто Львів) із усіма наявними медичними документами для проведення медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Також начальника ВМКЦ Західного регіону просив організувати проведення повторного медичного огляду ВЛК старшого солдата ОСОБА_1 гарнізонною ВЛК, крім військово-лікарської комісії КАПД ВМКЦ Західного регіону (при потребі - госпітальною ВЛК), з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з частиною сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
В розумінні частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-ХІІ передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України "Про національну безпеку України".
Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до пункту 1.1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Згідно з пунктом 1.2 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Як передбачено підпунктом 2.1 розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до п. 2.4.10 Положення №402 постанова ВЛК може бути оскаржена у до ВЛК вищого рівня, ЦВЛК або у судовому порядку.
Згідно поданих матеріалів, скарга позивача на постанову ВЛК була розглянута відповідачем без винесення постанови та медичного обстеження позивача у порядку визначеному Законом України "Про звернення громадян". Суд апеляційної інстанції вважає, що розглядувані правовідносини не можуть врегульовуватись цим законом виходячи з наступного.
У скарзі позивач, не погодившись із висновком, оформленим постановою ВЛК №4160 від 29.12.2023, оскаржує такий в порядку, передбаченому Положенням №402 до ЦВЛК, що дає підстави для висновку, що процедура розгляду такої скарги повинна проводитись у відповідності до цього нормативного акту, а не у порядку, що передбачений Законом №393/96-ВР.
Отже, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що під час розгляду цієї справи насамперед підлягає оцінці питання дотримання відповідачем процедури належного розгляду поданої позивачем скарги.
При розгляді спірних правовідносин суд апеляційної інстанції зважає на правовий висновок Верховного Суду, відображений у постанові від 12.06.2020 по справі №810/5009/18, згідно якого до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ВЛК відповідного рівня (регіонального чи центрального).
Аналогічний правовий висновок містить і постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №820/5570/16.
На переконання апеляційного суду, врахування результатів медичних обстежень та оцінка стану здоров'я позивача є медичною складовою спірного рішення, яка повинна бути перевірена Регіональною ВЛК.
Так відповідно до пп. 2.3.4. пункту 2.3 Положення 402 ЦВЛК (серед іншого) має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії) Збройних Сил України.
З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що ВЛК, керуючись пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, скаргу позивача направила для розгляду та надання відповіді заявнику за належністю до відповідача.
Однак, 16 РВЛК належним чином дану скаргу не розглянула, оскільки вмотивованого рішення ( постанови) не було прийнято.
Відповідно до п. 2.4.5 Положення № 402 РВЛК є військово-медичною установою штатною ВЛК із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України; ВЛК регіону наділено зокрема такими повноваження: організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності; контроль за організацією та проведенням медичного огляду осіб, визначених у пункті 1.2 розділу I Положення, поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами військ, військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів на навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров'я та фізичного розвитку; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи( п.2.4.4 глави 2 розділу I Положення №402); їй надано право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК (абзац п'ятий підпункту 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення №402).
З огляду на статус РВЛК у системі військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України, вона наділена широким спектром прав та повноважень, які повинна використовувати у своїй діяльності максимально повно та ефективно, а не ухилятися від їх використання під приводом того, що це не є обов'язком для неї.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 розглянута відповідачем не у відповідності по приписів Положення №402.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
В контексті вимог наведених вище положень суд зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву позивача дії, а саме повторно розглянути подану позивачем скаргу, визнавши бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду скарги позивача про перегляд постанови ВЛК № 4160 від 21.05.2024 року про визначення придатним до військової служби на підставі статей 61В, 64В, 74В. протиправною.
При повторному розгляді вказаної заяви позивача відповідачеві слід прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні.
Відтак, обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу 16 Регіональної військово-лікарської комісії залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 380/24517/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Гуляк