06 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5394/24 пров. № А/857/29607/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Затолочного В.С., Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, прийняте суддею Хомою О.П. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної військової (державна) адміністрації, Белзької міської ради Львівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Львівської обласної військової (державна) адміністрації, Белзької міської ради Львівської області про визнання протиправним демонтаж у селі Домашів Червоноградського району Львівської області пам'ятника у формі солдата; зобов'язання відповідачів встановити на місці демонтованого пам'ятника у формі солдата у селі Домашів Червоноградського району Львівської області рівноцінний пам'ятник у формі українського воїна.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 в задоволенні позову відмовлено.
Суд виходив з того, що пам'ятник невідомому воїну радянської армії села Домашів, що був розташований у публічному просторі населеного пункту, був демонтований відповідно до вимог абзацу першого пункту 6 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (далі - Закон №3005-ІХ).
Ураховуючи викладене в сукупності та надаючи оцінку діям відповідачів через призму законодавства, яке регулює спірні правовідносини, поведінка відповідачів щодо демонтажу пам'ятника невідомому воїну радянської армії, розташованому у публічному просторі села Домашів Червоноградського району Львівської області, відповідає вимогам Закону №3005-ІХ.
Крім того, суд зазначив, що обов'язковою умовою звернення за захистом до суду є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вищевикладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що відповідачами взагалі не було надано доказів будь-яких їхніх дій які б свідчили про те з яких підстав (будь яке рішення саме по спірному об'єкту фактично відсутнє ), ким та за чиїми вказівками відбувався демонтаж та що такий відбувався в будь який законний спосіб.,
У суді першої інстанції, зокрема в матеріалах справи, відсутні докази правомірності дій відповідачів, які суд вказав як правомірні, ним також не була надана оцінка доказам позивача, які саме доказували, що спірний об'єкт жодним чином не стосувався будь якої радянської згадки та не містив радянської символіки.
Зауважує, що на даний час цей пам'ятник повністю зруйнований та не підлягає відновленню, і фактично лише визнання протиправними дій відповідачів не призведе до повноцінного відновлення порушених прав, та не надасть мешканцям села та навколишніх сил віри в справедливість та закон без відновлення порушеного права шляхом встановлення рівноцінного пам'ятника у вигляді українського воїна.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
Львівська обласна військова (державна) адміністрація у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що пам'ятник невідомому воїну радянської армії села Домашів, що був розташований в публічному просторі населеного пункту, був демонтований відповідно до вимог абзацу першого пункту 6 статті 8 Закону №3005-ІХ. Пам'ятник у с. Домашів визначено як символ пропаганди російської імперської політики, що підпадає під заборону згідно з пунктом 1 статті 4 та пунктом 1 статті 5 зазначеного Закону.
Законність дій Львівської обласної військової (державної) адміністрації підтверджується тим, що демонтаж пам'ятника здійснено відповідно до нормативно-правових актів, виданих під час правового режиму воєнного стану, а саме відповідно до статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації мають право приймати рішення, спрямовані на забезпечення громадської безпеки, що включає виконання законів про декомунізацію та деколонізацію.
Аргументи апелянта щодо невірного та неповного дослідження доказів та обставин у справі є необґрунтовані.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами доказ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Львівська обласна рада 20.09.2022 прийняла рішення №407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», яким визначила термін завершення процесу декомунізації та деколонізації в області до кінця 2023.
Розпорядженням голови Львівської ОВА від 27.12.2022 за №804/0/5-22ВА відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», враховуючи рішення Львівської обласної ради від 20.09.2022 №407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», з метою забезпечення швидкого та якісного завершення процесу декомунізації та деколонізації на території області створено робочу групу з питань декомунізації на території Львівської області.
За результатами засідання робочої групи створено робочі групи з питань декомунізації при районних військових адміністраціях, метою яких був збір інформації про наявність на території району пам'ятників і таблиць радянської доби (присвячених солдатам радянської армії, колгоспникам, радянським космонавтам та діячам, подіям, які прославляють СРСР чи російську імперію тощо), з обов'язковою фото фіксацією, а також радянських топонімів, які підлягають декомунізації, відповідно до чинного законодавства або потреб часу.
За результатами засідань вказаних комісій надіслано рекомендації територіальним громадам на Львівщині щодо демонтажу всіх пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів, які символізують тоталітарний окупаційний режим; про перенесення місць поховань загиблих у воєнний і післявоєнний періоди 1939-1954 років із території населених пунктів на кладовища та про перейменування вулиць, площ та інших об'єктів топоніміки, назви яких пов'язані з державою-агресором.
На виконання рішення Львівської обласної ради від 20.09.2022 № 407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області» 10.08.2023 демонтовано пам'ятник невідомому солдату у селі Домашів Червоноградського району Львівської області.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальновідомим є факт військової агресії російської федерації проти України, який зумовив введення указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України воєнного стану, який в подальшому неодноразово продовжувався і триває донині.
Згідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
З метою захисту національних інтересів, національної безпеки, забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави, враховуючи повномасштабну агресивну війну, яку російська федерація розв'язала і веде проти України та Українського народу з порушенням норм міжнародного права, вчиняючи злочини проти людяності, зважаючи на те, що метою збройної агресії російської федерації є позбавлення Українського народу незалежності і суверенітету та повернення його до стану залежності, як було за часів Російської імперії та Союзу Радянських Соціалістичних Республік, визнаючи, що століття російського панування на українських землях супроводжувалися системними заходами, спрямованими на асиміляцію Українського народу, заборону та викорінення української мови та культури, руйнування його традицій, духовної культури та етнічної самобутності, а також систематичними масовими репресіями, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами російського імперського панування в Україні, продовжуючи процес відродження національної пам'яті Українського народу і захисту українського культурного та інформаційного простору, започаткований ухваленням законів України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті», «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну», зважаючи на те, що примусове підпорядкування народів чужому домінуванню призводить до їх експлуатації, заперечує основні права людини, суперечить Статуту Організації Об'єднаних Націй та Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, ухваленій 25-ю сесією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 14 грудня 1960, засуджуючи всі форми колоніалізму, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» від 21.03.2023 №3005-ІХ (надалі як і раніше - Закон №3005-ІХ), який визначає правові засади засудження російської імперської політики в Україні, заборони пропаганди її символіки та встановлює порядок ліквідації символіки російської імперської політики.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону №3005-ІХ російська імперська політика (російська колоніальна політика) - система заходів, що здійснювалися органами управління, збройними формуваннями, політичними партіями, недержавними організаціями, установами, підприємствами, групами чи окремими громадянами (підданими) Російського царства (Московського царства), Російської імперії, Російської республіки, Російської держави, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, російської федерації, спрямованих на підкорення, експлуатацію, асиміляцію Українського народу.
Відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини 1 статті 2 Закону №3005-ІХ символіка російської імперської політики - символіка, що включає зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в органах влади і управління, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях Російського царства (Московського царства), Російської імперії, Російської республіки, Російської держави, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, російської федерації, територіальних утворень, адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі невизнаних, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайнятих Російським царством (Московським царством), Російською імперією, Російською республікою, Російською державою, Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, Союзом Радянських Соціалістичних Республік, російською федерацією територіях, і брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики (крім зображень, пам'ятників, пам'ятних знаків, написів, присвячених особам, пов'язаним із захистом політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитком української національної державності, науки, культури), працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону №3005-ІХ пропаганда російської імперської політики та її символіки забороняється.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону №3005-ІХ публічне використання символіки російської імперської політики в Україні забороняється.
Відповідно до частини 4 та 5 статті 5 Закону №3005-ІХ за рішенням сільської, селищної, міської ради, військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), військово-цивільної адміністрації населеного пункту (населених пунктів) пам'ятник, пам'ятний знак, що символізує російську імперську політику, розташований на території місць почесного поховання за межами кладовища, демонтується (переноситься) з публічного простору. У такому разі сільська, селищна, міська рада, військова адміністрація населеного пункту (населених пунктів), військово-цивільна адміністрація населеного пункту (населених пунктів), на території якого розміщено відповідне місце почесного поховання за межами кладовища, визначає підрозділ, відповідальний за організацію перепоховання відповідно до закону, демонтажу (перенесення) з публічного простору.
У разі якщо пам'ятник, пам'ятний знак містить окремий елемент, що символізує російську імперську політику, за рішенням сільської, селищної, міської ради, військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), військово-цивільної адміністрації населеного пункту (населених пунктів) такий елемент демонтується (вилучається) з публічного простору.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №3005-ІХ положення частин четвертої і п'ятої цієї статті застосовуються у випадку, якщо пам'ятник, пам'ятний знак не внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або не взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини». У разі якщо пам'ятник, пам'ятний знак внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», демонтаж (вилучення) відповідного елемента з публічного простору здійснюється з дотриманням процедур, передбачених законодавством про охорону культурної спадщини.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII) на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації.
У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних адміністрацій набувають статусу начальників військових адміністрацій.
Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» ( далі Указ № 68/2022) на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, утворено Львівську обласну державну адміністрацію.
У зв'язку з утворенням військової адміністрації, обласна державна адміністрація та голова цієї адміністрацій набувають статусу військової адміністрації та начальника цієї військової адміністрації.
Статтею 15 Закону № 389-VIII визначені повноваження військових адміністрацій, відповідно до частини першої якої військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом.
Отже, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у період правового режиму воєнного стану Львівська обласна державна адміністрація набула статусу Львівської обласної військової адміністрації на підставі Указу № 68/2022 та здійснює повноваження у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку на території Львівської області та виконавчу владу на цій території.
Як вже зазначалося судом вище, Львівська обласна рада 20.09.2022 прийняла рішення № 407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», яким визначила термін завершення процесу декомунізації та деколонізації в області до 31.12. 2023.
Розпорядженням голови Львівської ОВА від 27.12.2022 №804/0/5-22ВА відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», враховуючи рішення Львівської обласної ради від 20 вересня 2022 №407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», з метою забезпечення швидкого та якісного завершення процесу декомунізації та деколонізації на території області створено робочу групу з питань декомунізації на території Львівської області.
За результатами засідання робочої групи створено робочі групи з питань декомунізації при районних військових адміністраціях, які повинні зібрати інформацію про наявність на території району пам'ятників і таблиць радянської доби (присвячених солдатам радянської армії, колгоспникам, радянським космонавтам та діячам, подіям, які прославляють СРСР чи російську імперію тощо), з обов'язковою фото фіксацією, а також радянських топонімів, які підлягають декомунізації, відповідно до чинного законодавства або потреб часу.
За результатами засідань робочих груп з питань декомунізації при районних військових адміністраціях надіслано рекомендації територіальним громадам на Львівщині про демонтаж всіх пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів, які символізують тоталітарний окупаційний режим; про перенесення місць поховань загиблих у воєнний і післявоєнний періоди 1939-1954 років із території населених пунктів на кладовища та про перейменування вулиць, площ та інших об'єктів топоніміки, назви яких пов'язані з державою-агресором.
Пам'ятник невідомому радянському солдату у селі Домашів Червоноградського району Львівської області не був включений до списку пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення та демонтований 10.08.2023 на виконання рішення Львівської обласної ради від 20.09.2022 № 407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області».
З листа виконкому Белзької міської ради від 02.11.2023 №2664./02.1-18 у відповідь на звернення ОСОБА_1 встановлено, що пам'ятник у селі Домашів в силу положень частини 6 статті 5 Закону №3005-ІХ не був включений до списку пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення та не знаходився на балансі КП «Белзкомунсервіс» чи Домашівської сільської ради Сокальського району Львівської області.
З наявного у матеріалах справи листа Державного архіву Львівської області від 30.01.2024 № Б-104/07-12 слідує, що Єдиного (електронного) реєстру із зазначенням нормативно-правових актів (рішень, розпоряджень місцевих органів влади), в тому числі щодо встановлення пам'ятника у вигляді солдата в селі Домашів, в архіві немає.
Архівною довідкою від 16.02.2024 №172/07-05 Архівного відділу Червоноградської районної державної адміністрації Львівської області підтверджено, що в архівному відділі у книгах протоколів засідань виконавчого комітету і книгах протоколів сесій Домашівської сільської ради за 1973-1996 роки, інформації про встановлення пам'ятника у вигляді солдата у селі Домашів не виявлено.
Львівська обласна військова адміністрація у відповідь на запит ОСОБА_1 листом від 25.01.2024 №5/25-984/0/2-24 повідомила, що відповідно до статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» вказаний об'єкт (пам'ятник у формі невідомого солдата) був засобом пропаганди російської імперської політики, містив її символіку, а також глорифікував та виправдовував колоніальну політику ворога, був встановлений на етнічній території поновленого українського народу, як символ його підкорення.
Таким чином, пам'ятник невідомому воїну радянської армії села Домашів, що був розташований у публічному просторі населеного пункту, був демонтований відповідно до вимог абзацу першого пункту 6 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що, поведінка відповідачів щодо демонтажу пам'ятника невідомому воїну радянської армії, розташованому у публічному просторі села Домашів Червоноградського району Львівської області, відповідає вимогам Закону №3005-ІХ.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.
Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.
Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 у справі № 640/31850/20.
Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).
Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 у справі № 742/3070/18.
До того ж Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 у справі № 370/2759/18 та від 18 травня 2022 у справі № 826/12131/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв'язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб'єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб'єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що обов'язковою умовою звернення за захистом до суду є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вищевикладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 грудня 2015 у справі № 800/206/15 та Вищий адміністративний суд України у постанові від 21 січня 2016 у справі № К/800/38720/15.
Згідно позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 24.01.2017 № 21-3309а16, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Позивачем не доведено, що демонтаж у селі Домашів Червоноградського району Львівської області пам'ятника у формі солдата порушив його законні права та інтереси.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідачів встановити на місці демонтованого пам'ятника радянському солдату рівноцінний пам'ятник українському воїну, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, така не може бути задоволена, оскільки встановленню пам'ятника передує визначена законодавством процедура відповідних органів, до яких суд не належить.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року в справі №380/5394/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді В. С. Затолочний
Т. І. Шинкар