24 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2923/25 пров. № А/857/31881/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року (головуючого судді Дорошенко Н.О., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 16 год. 34 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 30.06.2025) у справі №460/2923/25 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу: - вихідної допомоги при звільненні в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати; - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня ухвалення судового рішення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Рівненська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача прокурор Шимін Н.М. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача Саюк Н.В. направив до суду заяву про розгляд справи без участі.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 23.07.2013.
08.06.2017 наказом прокуратури Рівненської області № 399 від 08.06.2017 позивача призначено на посаду прокурора Млинівського відділу Дубенської місцевої прокуратури Рівненської області, відповідно до п. 2 ст. 23 КЗпП України, на час відсутності постійного працівника, яка обіймає вказану посаду, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 23.07.2013) (а.с. 37-40).
Згідно з рішенням Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 16.02.2022 №1 прокурор Млинівського відділу Дубенської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 неуспішно пройшла атестацію (а.с. 36).
Наказом Рівненської обласної прокуратури від 16.07.2024 № 784к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача із 17.07.2024 звільнено з посади прокурора Млинівського відділу Дубенської місцевої прокуратури Рівненської області (на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 ) на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (пп. 2 ч. 1 п. 19 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ). Наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку Рівненської обласної прокуратури провести повний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки із зазначенням періодів, невикористану додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст. 19 Закону України “Про відпустки» із зазначенням кількості календарних дів. Підставою звільнення зазначено рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 16.02.2022 №1 (а.с.26).
В наказі Рівненської обласної прокуратури від 16.07.2024 № 784к не зазначено складових та сум повного розрахунку при звільненні позивача.
Матеріали справи не містять відомостей щодо повідомлення позивача роботодавцем про нараховані суми, належні такому працівнику при звільненні.
31.01.2025 адвокат Саюк Н.В. звернувся в інтересах позивача до Рівненської обласної прокуратури з адвокатським запитом щодо підстав ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та щодо надання довідки про розмір всіх проведених розрахунків з нею (а.с. 32-33).
Листом від 07.02.2025 № 07-11-25 відповідач повідомив адвоката Саюка Н.В. про те, що ОСОБА_1 звільнено 17.07.2024 відповідно до наказу керівника Рівненської обласної прокуратури від 16.07.2024 № 656к на підставі статті 11 Закону України “Про прокуратуру», пп. 2 ч. 1 п. 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ. На підставі вказаного наказу проведено розрахунок та виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період роботи з 07.11.2018 по 06.11.2019 в кількості 02 календарних дні, за період роботи з 07.11.2019 по 06.01.2020 в кількості 05 календарних днів, невикористану додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст. 19 Закону України “Про відпустки» тривалістю 10 календарних днів за 2024 рік. Зазначено, що інші організаційно-розпорядчі документи (рішення) при звільненні ОСОБА_1 обласною прокуратурою не видавалися (не приймалися) (а.с. 35).
Вважаючи свої права порушеними внаслідок невиплати їй при звільненні вихідної допомоги, ОСОБА_1 18.02.2025 звернулася до суду з позовом, одночасно подавши клопотання про поновлення строків звернення до суду.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції дійшов висновку, що слід визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та зобов'язати Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Водночас, строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Проте, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 233 КЗпП України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зазнала значних змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відтак, після 19.07.2022 строк звернення до суду за вирішенням спору про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права, згідно з яким у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права (п. 82). Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України (п. 83).
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, роботодавець має обов'язок письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені при його звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.
Порядок повідомлення працівника про розміри оплати праці, передбачено статтею 110 КЗпП України, за змістом якої при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
В ході судового розгляду справи судом не встановлено, що відповідач при звільненні позивача повідомляв працівника про розміри оплати праці відповідно до положень статей 110, 116 КЗпП України. Відповідачем таких доказів суду не надано та на їх наявність він не покликається.
Також суд враховує, що наказ про звільнення позивача від 16.07.2024 № 656к не містить відповідних відомостей про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
За таких обставин суд висновує, що позивач не була повідомлена про розмір виплачених їй сум заробітної плати при звільненні, у тому числі й в частині виплати спірної грошової допомоги.
Відповідні відомості відповідач надав лише на адвокатський запит листом від 07.02.2025 № 07-11-25, після чого позивач 18.02.2025 звернулася з позовом до суду про захист порушеного права, тобто у строк, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Крім цього, матеріалами судової справи підтверджується, що в період часу після звільнення з роботи й до моменту звернення до суду з адміністративним позовом у позивача мав місце збіг складних життєвих обставин, а саме здійснення догляду за малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідок ЛКК про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді перебуває на відповідному обліку в закладі охорони здоров'я та потребує такого догляду; а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача (а.с. 13-19).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, які викладені в ухвалі від 05.03.2025, про поновлення позивачу строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні, а спір слід вирішувати по суті.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначає Закон України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1697-VII)
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, а саме: Прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; 10) прийняття відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, рішення про припинення спеціальної підготовки або рішення про неуспішне проходження спеціальної підготовки, а також у випадку, визначеному частиною третьою статті 33 цього Закону.
Крім підстав, передбачених пунктами 1-9 цієї частини, заступник Генерального прокурора звільняється з посади у разі порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти.
Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідно до наказу Рівненської обласної прокуратури від 16.07.2024 № 784к позивача звільнено із займаної посади із 17.07.2024 на підставі пп. 2 ч. 1 п. 19 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ).
Підпунктом 2 частини 1 пункту 19 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев'яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Спірним у цій справі є питання наявності у позивача права на виплату вихідної допомоги при звільненні.
Суд зазначає, що законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Наказом Рівненської обласної прокуратури від 16.07.2024 № 784к, крім звільнення позивача, зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплату усіх належних позивачу виплат при звільненні.
Згідно з довідкою Рівненської обласної прокуратури № 21-75 від 26.05.2025 (а.с. 168) середньоденна заробітна плата позивача за травень, червень 2024 року (за два місяці до дати звільнення) становила 372,09 грн, середньомісячна заробітна плата 7999,94 грн.
На день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 22.07.2021у справі № 300/2000/20, від 28.02.2023 у справі №140/730/20.
Відповідач покликається на те, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження нею атестації, а тому безпідставним є застосування до спірних правовідносин статті 44 КЗпП України.
При цьому, вказує, що звільнення прокурорів, які не успішно пройшли атестацію, згідно з вимогами пп. 2 п. 19 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX відбувається на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 - тобто у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Суд відхиляє покликання відповідача на необхідність урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, з огляду на те, що у справі №820/1119/16 Верховний Суд дійшов висновку, оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України “Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання.
Однак, після набрання чинності Законом № 113-IX Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав.
З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.
В контексті спірних правовідносин суд зауважує, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 24.10.2024 у справі № 620/4186/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а невиплата такої допомоги свідчить про протиправність дій відповідача, що зумовлює наявність підстав для стягнення такої допомоги на користь позивача.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Керуючись положеннями абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середня заробітна плата, при визначенні розміру вихідної допомоги, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом: множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно з довідкою Рівненської обласної прокуратури від 26.05.2025 № 21-75 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 372,09 грн (а.с. 168).
Застосовуючи наведені вище правові норми, розмір вихідної допомоги становить 8122,72 грн (372,09 грн х 21,83 (середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді)).
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив про наявність підстав для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, однак зобов'язання Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати слід змінити шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у сумі 8122,72 грн., у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні, а тому апеляційна скарга позивача є частково обґрунтованою.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ч. 7, ч. 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Суд вважає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з прецедентною практикою такого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п.269).
Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Саюк Н.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №15/2025 від 13.02.2025 (а.с. 51-54) та адвокатом видано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 13.02.2025 серії АТ №1069063 (а.с. 50).
Адвокат Саюк Н.В. надав попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат (а.с. 55), згідно з яким витрати позивача складають 30000,00 грн, з них: вартість надання консультації та розробка правової позиції - 5000,00 грн; пошук та вивчення судової практики - 5000,00 грн; вартість адвокатського запиту - 3000 грн; вартість складання позовної заяви - 10000,00 грн; вартість підготовки відповіді на відзив - 7000,00 грн.
Вказані суми відображені в Акті виконання робіт з надання правової допомоги від 13.02.2025 (а.с. 57), в довідці про сплату вартості правничої допомоги згідно з договором про надання правничої допомоги №15/2025 від 13.02.2025 та Додатку до Акту виконання робіт з надання правової допомоги від 13.02.2025 (а.с. 56).
За змістом вказаної довідки за домовленістю сторін, за вищевказані послуги узгоджено оплату в сумі 30000,00 грн. 13.02.2025 ОСОБА_1 оплачено адвокату Саюку Н.В. вартість надання правничої допомоги у справі за позовом до Рівненської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 30000,00 грн. Вартість правової допомоги оплачена в повному обсязі. Довідка підписана адвокатом Саюком Н.В.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги з приводу не співмірності розміру присуджених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, то колегією суддів враховано, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару адвоката» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта, що виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, справедливим буде відшкодування позивачу 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а тому у вказаній частині рішення суду також підлягає зміні.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частин 2 та 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції, вказане рішення підлягає зміні та в решті залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі №460/2923/25 - змінити, а саме викласти абзац третій та п'ятий резолютивної частини в такій редакції:
Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у сумі 8122 (вісім тисяч сто двадцять дві) грн. 72 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн.
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі №460/2923/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повний текст постанови складено і підписано 06.10.2025