Справа № 560/10747/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
07 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що полягає у відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянку російської федерації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийняти рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки російської федерації ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач - громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 04.09.2019.
28 травня 2024 року позивач особисто звернулася із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області та додала до заяви перелік документів, передбачений ч.7, 8 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Заяву позивача не було прийняло, та не надано їй письмової відповіді, лише усно відмовлено в прийнятті її заяви.
У це же день позивач подала копію своєї заяви про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту через відділ документообігу (канцелярію) відповідача. В супровідному листі до своєї заяви-анкети позивач надала пояснення та вказала норми законодавства, відповідно до яких просить розглянути її заяву.
Відповідач листом від 21.06.2024 повідомив позивача наявність попередніх відповідей, де було роз'яснено порядок звернення із заявою та вказано на введення воєнного стану та ст. 9 Конвенції про статус біженців (1951 року).
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) передбачено, що біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
В силу вимог пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За змістом статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У відповідності до частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Частиною шостою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).
Пунктом 2.1 Правил №649 передбачено, що уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про наявність в осіб, які не громадянами України, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наявності підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено такі етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI»);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7 - 8 Закону № 3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9 - 10 Закону № 3671-VI).
Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На цьому етапі, згідно частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
В свою чергу, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як свідчать матеріали справи, спір у цій справі виник у зв'язку із оскарженням бездіяльності Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, яка полягала у неприйнятті щодо заяви позивача жодного з рішень, які відповідач зобов'язаний прийняти.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області 28.05.2024 з метою особисто подати заяву про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак її заява не була прийнята не зареєстрована, після чого вона через відділ документообігу подала свою заяву-анкету та перелік документів.
Відповідачем вказана заява позивача була розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Фактично міграційним органом не було вирішено питання, як взагалі щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і тим більше щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зважаючи на викладене, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийняти рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки російської федерації ОСОБА_1 , колегія суддів не переглядає через відсутність оскарження у цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.