Справа № 120/2209/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
07 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, визнання недійсним запису, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з заява позивача про перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.10.2020 за виключними обставинами. Заява мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3-157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 №1697-VII.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами - відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами у повному обсязі.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур та Прокуратури Вінницької області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 1 від 02.04.2020 №172 про неуспішне проходження атестації позивачем;
- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Вінницької області № 418к від 29.04.2020 про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - ЗУ «Про прокуратуру») з 29.04.2020;
- поновити позивача на посаді прокурора відділу органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Вінницької області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури (Вінницької регіональної прокуратури) за погодженням з позивачем з 29.04.2020;
- визнати недійсним запис № 13 від 29.04.2020 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури позивача-прокурора відділу органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Вінницької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру», зроблений на підставі наказу від 29.04.2020 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивача;
- зобов'язати Прокуратуру Вінницької області нарахувати та виплатити позивачеві заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.04.2020 по день фактичного виконання рішення суду у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.10.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2022, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд, серед іншого, покликався на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VІІ, яким встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 (справа №3-157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 9 частини 1 статті 51 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, який утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення суду від 15.10.2020 за виключними обставинами.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
При цьому, згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Верховний Суд неодноразово розглядав заяви про перегляд справи за виключними обставинами, де дійшов таких висновків.
Положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно тлумачити передовсім через призму положень статті 3 Конституції України, відповідно до яких, зокрема, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У такому контексті відмова у перегляді судового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, за виключними обставинами з підстав встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, є неефективним захистом прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд зазначив, що норму пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України треба тлумачити так, що словосполучення «якщо рішення суду ще не виконане» стосується можливості перегляду за виключними обставинами тільки тих судових рішень, які підлягають виконанню (тобто резолютивна частина рішення містить зобов'язання вчинити певну дію, ухвалити рішення, сплатити гроші тощо), але на момент подання заяви про перегляд за виключними обставинами не були виконані. Водночас судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, примусовому виконанню не підлягає й тому не може бути «ще не виконаним».
Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі №808/1628/18 виснувала, що судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, не може переглядатися на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, адже воно не може виконуватися у примусовому порядку. Крім того, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної дії й не змінює нормативно правового регулювання, відповідно до якого суди попередніх інстанцій вирішували спір.
Аналогічна позиція щодо застосування наведених норм права підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі №140/2217/19, у якій вже вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №808/1628/18.
Передаючи справу №140/2217/19 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.09.2022 виходив з того, що викладений у справі №808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.
Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21.12.2022 зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі №808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі №140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 22.12.2022 під час перегляду за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №805/1312/16-а, та підтриманий Верховним Судом у постанові від 14.12.2023 у справі №440/4627/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, на сьогодні Верховним Судом сформовано чітку та усталену правову позицію, згідно із якою положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу містять імперативний припис про те, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, може бути підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами лише за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане, а тому перегляд за цією підставою судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, неможливий.
У даному ж випадку, ОСОБА_1 просить переглянути за виключними обставинами рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №120/2209/20-а, яким йому у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Це рішення набрало законної сили.
Таким чином, обставина, на яку посилається заявник, не дає правових підстав для перегляду судового рішення у цій справі за пунктом 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, адже таке рішення не підлягає примусовому виконанню.
Також, слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України.
Аналіз дії ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку, що дія рішення Конституційного суду України направлена безпосередньо на майбутнє.
Судом встановлено, що звільнення позивача відбулось 29.04.2020, а отже дія рішення Конституційного Суду України № 3-157/2023 (290/23) від 18.12.2024 не поширюється на спірні правовідносини.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі №240/10144/20 наголошено на такому: «аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136- VIII Про Конституційний Суд України дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують тривати після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у справі №120/2209/20-а за виключними обставинами, оскільки Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) не вплинуло на правильність висновків суду під час ухвалення такого рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Залімський І. Г.