Справа № 240/8380/25
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
07 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
у березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, оформлену рішенням від 14.02.2025 року, номер рішення - 063550006895, в призначенні ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6-ть років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення, тобто з 07.02.2025 року.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
07 липня 2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №240/8380/25 - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 07.02.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного (а.с.46).
Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області за результатами розгляду заяви позивача прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 14.02.2025 №063550006895, в якому зазначено, що страховий стаж особи становить 18 років 10 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії (не менше 25 років). Крім того, до періоду проживання в зоні, яка відноситься до 3-ї категорії (не менше трьох років станом на 01.01.1993 року) не зараховано періоди навчання та роботи у м.Харкові та період військової служби у м.Шостка, Сумської області (а.с.9).
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 21.02.2025 №0600-0216-8/17394 повідомив позивачу про причини відмови в призначенні пенсії (а.с.8).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувсь до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII тоді як згідно наданих позивачем документів, з моменту аварії на ЧАЕС і до 01.01.1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення він прожив менше трьох років.
Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховує наступне.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796 -ХІІ).
Згідно ч.2 ст.55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема потерпілі особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986 рік незалежно від часу проживання або роботи в цей період та які мають статус потерпілої особи
Згідно положень ст.26 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, що засвідчують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Тобто, обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
Також, умовою для призначення пенсії за віком, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, є наявність страхового стажу необхідної тривалості. Так, згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях гарантованого добровільного відселення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років.
Згідно ст.26 Закону №1058 починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 року. Відтак, у 2024 році право на призначення пенсії за віком, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, матимуть особи за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Як встановлено, до періоду проживання в зоні, яка відноситься до 3 категорії - добровільного гарантованого відселення не зараховано:
- період з 12.02.1992 по 29.09.1992, оскільки заявник працював в Харківському електротехнікумі зв'язку;
- період з 26.03.1993 по 29.12.1994, оскільки відсутня довідка про місце знаходження шахти «Красний Октябрь»;
- період навчання в Харківському електротехнікумі зв'язку з 01.09.1992 по 27.12.1995, згідно диплому НОМЕР_1 від 27.12.1995 та період з 01.09.1991 по 23..01.1992, згідно запису трудової книжки, оскільки м. Харків не відноситься до зони добровільного гарантованого відселення.
Згідно положень Постанови КМУ РСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 р. №106, якою затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, у якому до зони гарантованого добровільного відселення значиться м.Овруч.
Згідно з п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. №501 "Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №501) передбачено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, або постійно проживають або працюють у зазначеній зоні і віднесеним до категорії 3, видаються посвідченння зеленого кольору серія "Б".
Позивач має посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії "Б" видане 28.03.2016 року Житомирською облдержадміністрацією, яке є безстроковим та діє на всій території України.
Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи суду не надано.
Судова колегія зауважує, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявна у позивача як початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) так і факт проживання у 3-й зоні понад три роки станом на 01.01.1993 рік.
При цьому, колегія суддів зауважує, що судом не спростовано доводи позивача щодо наявності у нього права, як потерпілого від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії, на зниження пенсійного віку на 6-ть років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте лише за наявності іншої умови - страхового стажу, в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 25 років про що і було зазначено в оскарженій відмові відповідача (а.с.9).
Водночас, в межах вказаної справи судом першої інстанції не надавалась оцінка наявності чи відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Визначаючись щодо питання про зобов'язання призначення пенсії ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено судом вище, у відповідності до ст.26 Закону №1058 починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 року.
Відтак, у 2024 році право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796 матимуть особи за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Відповідачем в своєму рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 18 років 10 місяць 21 день.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абз.1 ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно з абз.2 ч.4 ст.26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою-третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
За доданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1991 по 23.01.1992, згідно трудової книжки від 30.08.1991, оскільки навчання перетинається з періодами роботи;
- період навчання з 01.09.1992 по 27.12.1995, згідно диплома НОМЕР_1 від 27.12.1995, оскільки навчання перетинається з періодами роботи. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період та форму навчання видану на підставі первинних документів;
- період роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки бланк трудової книжки тиражований у 2000 році, а дата заведення на титульній сторінці зазначена 02.01.1995. Тому для зарахування періоди роботи необхідно підтвердити первинними документами.
Переглядаючи правомірність прийнятого відповідачем рішення щодо не зарахування до страхового стажу позивача наведених періодів навчання та роботи, то колегія суддів вважає їх передчасними, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, що підтверджують трудову діяльність.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової документації, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо правильності та повноти заповнення трудової книжки, а відсутність запису щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Згідно з ч.5 ст.45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Порядок прийняття та оформлення документів для призначення пенсії за віком врегульовано "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно пункту 1.8 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобу Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Період, протягом якого особа перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, передбаченій пунктом 20 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки", включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Умови призначення пенсії за віком наведені у ст.26 Закону №1058-IV, відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно з ч.2 ст.26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років (ч.3 ст.26 Закону №1058-IV).
Частиною 4 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою-третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою-третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою-третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно зі ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Із аналізу зазначених норм, слідує, що трудовий стаж підтверджується записами у трудовій книжці і лише у випадку відсутності трудової книжки, записів у ній або ж, якщо наявні записи неправильні чи неточні щодо періодів роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Колегія суддів зазначає, що на виконання п.20 Порядку №637 постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 року №18-1 затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії (надалі Порядок №18-1).
Згідно з пунктом 1 Порядку №18-1 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи: для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника; до 01 січня 2004 року, якщо в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях (їх правонаступниках), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - підприємства, які розташовані на тимчасово окупованій території).
Дія Порядку №18-1 поширюється на осіб, які працювали, зокрема у період до 01 січня 2004 року на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, та якщо в трудовій книжці є записи з виправленням або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи (далі - періоди роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території).
Підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років та періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії (далі - Комісії). Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов'язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники профспілок та організацій Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та регіональних організацій роботодавців та їх об'єднань. (п.3 Порядку №18-1)
Основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи (п.6 Порядку №18-1).
Згідно п.7 Порядку №18-1 для виконання покладених на Комісію завдань їй надається право: заслуховувати на своєму засіданні особу, яка подала заяву про підтвердження стажу роботи (далі - заявник), або її законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально; запрошувати на засідання як консультантів та експертів фахівців центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій; отримувати від заінтересованих органів інформацію, необхідну для підтвердження стажу роботи, у встановленому порядку; інформувати територіальні органи Пенсійного фонду України з питань, що входять до компетенції Комісії.
Відповідно до п.10 Порядку №18-1 рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи приймається більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні, підписується головою Комісії або його заступником та набуває чинності з дня його прийняття.
Із заявою про підтвердження стажу роботи (додаток 2) заявник (його законний представник або представник, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - його представник)) може звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування цього органу. Для підтвердження періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, заявник (його представник) подає трудову книжку та зазначає у заяві дані про свідків (не менше двох), які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (у тому числі в колгоспі) і мають документи про свою роботу за період, щодо якого вони підтверджуватимуть роботу заявника. Заявник (його представник) може додатково подавати інші документи про стаж роботи (п.11 Порядку №18-1).
Відповідно до п.15 Порядку №18-1 рішення Комісій можуть бути оскаржені в Пенсійному фонді України або в судовому порядку.
Зі змісту наведених положень Порядку №18-1 слідує, що для підтвердження стажу роботи заявник (уповноважений представник) подає до територіального органу Пенсійного фонду України відповідну заяву, за результатами розгляду якої комісією, що діє при органі Пенсійного фонду, приймається рішення про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи.
Таким чином колегія суддів зауважує, що підтвердження періодів роботи позивача має здійснюватися органом Пенсійного фонду України у відповідності до вимог Порядку №637, Порядку №18-1, однак при прийнятті спірного рішення пенсійним органом не дотримано вимог вказаних Порядків та дійшов передчасних висновків про відмову в призначенні пенсії позивачу.
Згідно з вимогами ст.101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В той же час відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємства, в якому працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірного періоду роботи позивача.
Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку, що відповідач, під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії, повинен був діяти у відповідності до вищенаведених вимог чинного законодавства та наданих йому повноважень, а отже оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.02.2025 №063350006895 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , прийнято не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому, підлягає скасуванню.
Переглядаючи підставність вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1 , починаючи з моменту його звернення, тобто з 07.02.2025 року, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд відмічає, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Варто відмітити, що Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Враховуючи приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1, суд зазначає, що належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Відповідний висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Крім того, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Згідно з пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку і через недостатність страхового стажу, а здійснення обрахунку стажу відноситься до виключних повноважень пенсійного органу, то суд не вправі зобов'язувати пенсійний орган зараховувати до стажу роботи позивача певні його періоди роботи відповідно до наданих ним матеріалів.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, судом апеляційної інстанції враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву від 07.02.2025 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, за результатами розгляду якої, було прийнято оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням наданої судом правової оцінки.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до приписів ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.02.2025 №063350006895 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 4239,20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає
Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2025 року
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.