Справа № 120/4270/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
07 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, комісія), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльніть (дії), що полягає в порушенні імперативних строків розгляду інформаційного запиту від 04.02.2025 р. та повторного запиту від 06.03.2025 р.;
- визнати протиправною бездіяльніть (дії), що полягає у ненаданні запитуваної інформації по суті конкретно поставлених питань, зазначених у запиті від 04.02.2025 р. та повторному запиті від 06.03.2025 р.;
- зобов'язати об'єктивно розглянути запит від 04.02.2025 р. та надати (поштовим відправленням) повні, конкретні та однозначні відповіді по суті та в повному обсязі, у хронологічному порядку відповідно до конкретно поставлених питань у запиті від 04.02.2025 р. та у повторному запиті від 06.03.2025 р.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що відповідач не надав відповіді по суті поставлених у запитах питань та порушив строки надання відповіді на запити.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо неналежного розгляду запитів на інформацію ОСОБА_1 від 04 лютого 2025 року та від 06 березня 2025 р.
Зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повторно розглянути запити на інформацію ОСОБА_1 від 04 лютого 2025 року та 06 березня 2025 р.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із зверненням (запитом на інформацію), в якому просив надати відповіді на наступні питання:
1. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на населення України?
2. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
3. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками роздрібного ринку електричної енергії?
4. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками ринку електричної енергії згідно ЗУ “Про ринок електричної енергії?
5. Чи поширюється дія Кодексу комерційного обліку електричної енергії на населення- побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
У своєму зверненні позивач вимагав у найкоротші строки надати конкретні відповіді на конкретно поставлені питання у повній хронологічній послідовності до конкретно поставлених питань без формалізму та надіслати у паперовому вигляді на його поштову адресу з одночасним надсиланням на електронну адресу.
Листом від 04.03.2025 №3253/20.1/9-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг процитувала, що правові засади ринку електроенергії регламентуються ЗУ “Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року. Навела визначення “учасника ринку електричної енергії», “побутового споживача» і “споживача», “індивідуального споживача», “житлово-комунальних послуг». Зазначила в листі про те, що КСР поширюється на відносини у сфері забезпечення комерційного обліку електричної енергії, а також усіх учасників ринку електричної енергії. Комісія також вказала, що фізична особа може бути учасником роздрібного ринку електричної енергії за умови набуття статусу споживача електричної енергії.
06 березня 2025 року позивач повторно звернувся із запитом вказавши на те, що не надано відповіді на поставлені ним в запиті від 04 лютого 2025 року питання, відтак, просив надати аргументовану відповідь.
04 квітня 2025 року листом від 04.04.2025 № 5270/20.1/9-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг зазначила, що відповідь з аналогічних питань надана листом від 04.03.2025.
Вважаючи вказану поведінку відповідача, яка, на думку позивача, проявилась у формі протиправної бездіяльності/дій, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У свою чергу, Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується в тому числі і шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
В розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Стаття 14 Закону № 2939-VI визначає, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону № 2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону № 2939-VI).
Згідно частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону № 2939-VI).
Частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Із процитованих вище норм видно, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Водночас, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Так, оцінюючи позицію позивача щодо не надання відповіді на поставлені в запиті питання, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач у запиті від 04 лютого 2025 року просив надати відповіді на наступні питання:
1. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на населення України?
2. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
3. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками роздрібного ринку електричної енергії?
4. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками ринку електричної енергії згідно ЗУ “Про ринок електричної енергії?
5. Чи поширюється дія Кодексу комерційного обліку електричної енергії на населення- побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
Разом із тим, у відповіді від 04 березня 2025 року не зазначено:
1. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на населення України?
2. Чи поширюється дія Правил (ПРРЕЕ) на побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
3. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками роздрібного ринку електричної енергії?
4. Чи є населення України (побутові споживачі - індивідуальні побутові споживачі) учасниками ринку електричної енергії згідно ЗУ “Про ринок електричної енергії?
5. Чи поширюється дія Кодексу комерційного обліку електричної енергії на населення- побутових споживачів - індивідуальних побутових споживачів?
Відповідач надаючи відповідь на цей запит обмежився цитуванням нормативно - правових актів, в яких містились визначення “учасника ринку електричної енергії», “побутового споживача» і “споживача», “індивідуального споживача», “житлово-комунальних послуг». Вказав, що КСР поширюється на відносини у сфері забезпечення комерційного обліку електричної енергії, а також усіх учасників ринку електричної енергії. Комісія також зазначила, що фізична особа може бути учасником роздрібного ринку електричної енергії за умови набуття статусу споживача електричної енергії.
Однак, надана відповідь не може вважатись такою, що містить інформацію на поставлені позивачем питання в запитах від 04 лютого 2025 року та 06 березня 2025 року.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що за своїм змістом запити позивача не є запитами на публічну інформацію, та зазначає наступне.
Так, у відповідності до п.3.4 Пленуму ВАСУ від 29.09.2016 №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон №393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону. Тому він є спеціальним у цій сфері, але ним не вичерпується поняття "спеціальний закон", що вживається у частині другій статті 2 Закону № 2939-VI.
Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI про те, який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п'ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому, запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.
У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такий "запит-звернення" повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому, розпорядник у п'ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.
Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про безоплатну правову допомогу".
Отже, у разі, якщо запити позивача за своїм змістом поєднували предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такі "запит-звернення" повинні розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами, при цьому, розпорядник у п'ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.
Однак, відповідач у 5 денний термін не повідомив позивача про те, що розгляд його запитів буде розглядатись згідно із Законом № 393/96-ВР.
При вирішені даного спору, суд першої інстанції доречно врахував висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 16 березня 2023 року за результатами розгляду справи №380/15492/21, відповідно до яких в будь-якому випадку при розгляді запиту на інформацію розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону № 2939-VI.
Відповідач наведених вище принципів добросовісності та розсудливості не дотримався та не здійснив належний розгляд запитів позивача від 04 лютого 2025 року та 06 березня 2025 року, відтак, допустив бездіяльність у своїй поведінці, яка, з огляду на обставини справи, є протиправною.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що запит від 06 березня 2025 року не підлягає розгляду, оскільки є повторним. Суд вказує, що Закон України “Про публічну інформації» не регламентує наслідки звернення із повторним запитом. Окрім цього, відповідач не надав відповіді на поставлені питання у запиті від 04 лютого 2025 року, відтак, протиправним є посилання комісії на те, що у відповіді від 04 березня 2025 року надано інформації щодо поставлених позивачем питаннях.
З урахуванням зазначеного, враховуючи те, що відповідач неналежним чином розглянув запит позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатнім способом захисту порушених прав позивача, у даному випадку, є зобов'язання відповідача повторно розглянути запити позивача на інформацію від 04 лютого 2025 року та від 06 березня 2025 року.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.