Справа № 120/8299/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
07 жовтня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.05.2022 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Також, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 25.05.2022 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням вже виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2022 №132 (по стройовій частині) був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач зазначає, що при звільненні з військової служби він не отримав повного розрахунку, оскільки протягом 2020-2022 років його грошове забезпечення неправомірно нараховувалося та виплачувалося з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
На думку позивача, відповідач був зобов'язаний відповідно до вимог чинного законодавства нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.05.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Відтак з метою захисту свого права на отримання недоплаченого грошового забезпечення за час військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість вимог позову та наявність підстав для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні тощо), врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Встановлено, що з 29.01.2020 по 25.05.2022 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.