Справа № 580/3148/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
07 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (місце ухвалення: місто Черкаси, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту 27.05.2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаський окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 виходячи із 10 мінімальних пенсій за віком;
- стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 797588,24 грн. заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 прийнято справу до провадження та вирішив її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 на підставі ч.13 ст.171 КАС України позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку з належними доказами на її підтвердження.
На виконання вимог ухвали позивачем подано клопотання про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року клопотання про поновлення процесуального строку залишено без задоволення та залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
В судове засідання сторони не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 на підставі ч.13 ст.171 КАС України позовну заяву залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції звернув увагу на пропуск позивачем шестимісячний строку звернення до суду, оскільки з даним позовом позивач звернувся до суду поза межами строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави будуть визнанні неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо не здійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, виходячи із 10 мінімальних пенсій за віком та просить стягнути з держави Україна на користь позивача матеріальну шкоду у сумі 797588,24 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Позивач покликається на рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018, пунктом 1 якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 54 частину 3 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 частини 3 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Так, судом першої інстанції вірно наголошено, що Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 у справі №540/5397/21 дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення (п. 29 вказаного рішення).
З огляду на викладене, судом вірно зазначено, що саме з 07 квітня 2021 року у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 1 рішення від 3 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України вирішив визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796ХІІ зі змінами.
Разом з тим, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення Конституційний Суд України вказав, що частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796ХІІ зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
З огляду на зазначене, припинення застосування норми частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відтерміновано на строк трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
Судом першої інстанції зауважено, що звернення до відповідача із заявою про відшкодування матеріальної шкоди не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у березня 2025 року.
З огляду на викладене, саме з 07 квітня 2021 року у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.
Разом з тим, позивач звернувся в суд з цим позовом 24.03.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеним частиною 2 статті 122 КАС України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно ч.4 ст.123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
В питаннях, пов'язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що «строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.»
Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позов подано із пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом, а підстави, наведені у заяві про поновлення цього строку, не є поважними.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з достатнім обґрунтуванням нормами процесуального права необхідності зупинення провадження у справі, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 236, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 07.10.2025)