Справа № 580/3330/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
06 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Безименної Н.В., Кучми А. Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.08.2024 №971190123937 про відмову у нарахуванні та виплаті позивачці пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС»;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не визе 85% заробітку, починаючи з 01.07.2023.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.08.2024 №971190123937 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не вище 85% заробітку, без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 01.07.2023.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції до 01.10.2017, не містила застережень щодо збільшення розміру пенсії у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003. Натомість, частина 2 статті 27 Закону № 1058-ІV передбачає призначення пенсії за двоскладовою формулою, тобто частина пенсії за період стажу та заробітної плати до 01.01.2004 та частину пенсії за період стажу та заробітку після цієї дати. Отже, при розрахунку пенсії позивача після внесення змін до законодавства не підлягають до застосування норми ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, оскільки в момент виникнення спірних правовідносин (після 01.10.2017) діє нова редакція ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, а тому немає підстав для проведення перерахунку пенсії позивача на умовах ч. 2 ст. 56 Закону № 796- XII в попередній редакції. При цьому, апелянт послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21.
Також апелянт зазначає, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду з цим адміністративним позовом, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та з липня 2000 року отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач 21.12.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області направило на адресу позивача лист від 05.01.2024 № 303-18862/Ч-03/8-2300/24, в якому зазначило, що відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У березні 2024 року позивач звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо перерахунку пенсії позивачу на підставі пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без застосування двоскладової формули передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 січня 2024 року .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі №580/2389/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.12.2023 про перерахунок пенсії із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 про перерахунок пенсії із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення по суті, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
На виконання вимог вищезазначеного рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивача від 21.12.2023 та прийняв рішення від 20.08.2024 №971190123937 про відмову у нарахуванні та виплаті позивачці пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС».
Відповідач листом від 12.03.2025 відмовив у задоволенні заяви, зазначивши, що у разі обчислення пенсії позивача згідно з частиною 2 статті 27 Закону № 1058, її розмір зменшиться.
Вважаючи вищевказану відмову протиправною, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, адже таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, яким внесені зміни до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Так, пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому, Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом № 796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV.
Ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування пенсійним органом до позивача, якому пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 2148-VIII.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Колегія суддів зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
У рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 КСУ вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
До того ж, КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі № 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20.
Колегія суддів вказує, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21.
У вказаній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.
З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).
Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
З огляду на це, колегія суддів зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то вона має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж.
Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не вище 85% заробітку, без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні).
Разом з тим, право громадян, на доплату до пенсії за понаднормовий стаж не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону №1058-IV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
При цьому, у справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що доплату до пенсії за понаднормовий стаж позивачеві фактично не нараховувалася, тому відсутні підстави для застосування норми щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Звернувшись до суду з цим позовом 24.03.2025 (конверт), позивач заявила позовні вимоги з 01.07.2023, у зв'язку із чим, з урахуванням визначеного вище висновку, вони можуть бути захищені судом лише з 24.09.2024, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 КАС України, а не з 01.07.2023, як помилково вважав суд першої інстанції.
При цьому, позивач, надаючи відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якій наведені доводи щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду, не повідомила причин пропуску такого строку та не заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Разом з тим, колегія суддів враховує те, що позивач вже зверталась у березні 2024 року до суду з позовом у справі № 580/2389/24 про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 січня 2024 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі №580/2389/24, яке набрало законної сили 14.08.2024, було зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 про перерахунок пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення по суті.
У свою чергу, відповідач розглянув вказану заяву позивача, однак рішенням від 20.08.2024 №971190123937 відмовив у її задоволенні, про що повідомив позивача у листі від 12.03.2025.
Вказані обставини стали підставою для звернення у березні 2025 року до суду з позовом, який розглядається.
Колегія суддів, беручи до уваги наведені обставини, вважає, що оскільки позивач з березня 2024 року у судовому порядку здійснювала заходи щодо відновлення своїх прав стосовно перерахунку пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та просила суд захистити її права відповідним шляхом з 01.01.2024, то саме з цієї дати доцільно задовольнити позовні вимоги, заявлені у справі, яка розглядається.
У зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з 01.07.2023 до 31.12.2023 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду позовних вимог за цей період відповідно до статті 123 КАС України.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні в частині задоволення позову, а саме: позовних вимог за період з 01.07.2023 до 31.12.2023, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог та залишення позову за період з 01.07.2023 до 31.12.2023 без розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20.08.2024 №971190123937 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен повний рік роботи понад стаж 15 років для жінок, але не вище 85% заробітку, без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 01.01.2024.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.07.2023 до 31.12.2023 - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма