Справа № 640/13832/19 Суддя (судді) першої інстанції: Г.В. Костенко
06 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У липні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування:
- податкових повідомлень рішень від 17 квітня 2019 року №№ 0030194203, 0030214203, 0030224203;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 квітня 2019 року № Ф-132,
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 квітня 2019 року № 0030234203.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу не було направлено копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Таким чином, всупереч п.78.4 Податкового кодексу України проведення перевірки розпочалось швидше, ніж позивач міг отримати наказ про проведення перевірки. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Недотримання відповідачем норм Податкового кодексу України є самостійною підставою для задоволення позову.
За вказаних обставин позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17 квітня 2019 року № Ф-132 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 квітня 2019 року № 0030234203 підлягають скасуванню.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.
Суд дійшов висновку про те, що відповідач довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 16 червня 2025 року позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги наступні.
Відповідач не надсилав/не надавав позивачу відзив на позовну заяву, чим порушив норми частини 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд першої інстанції не з'ясував обставини щодо додержання відповідачем вимог передбачених частин 3 та 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушив норми процесуального законодавства.
Єдиним документом який є у позивача по даній справі про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень є самі податкові-повідомлення рішення від 1717 квітня 2019 року №№ 0030194203, 0030214203, 0030224203, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 1717 квітня 2019 року №Ф-132, і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 1717 квітня 2019 року № 0030234203; інших документів, а саме наказу та направлення на перевірку, запиту про надання документів для проведення перевірки, акту перевірки, письмових доказів про відправлення попереднього вказаних документів на адресу позивача, ніколи не було у позивача і позивач їх ніколи не отримував.
Всі докази, які б підтверджували правомірність дій відповідача, відповідно до висновків рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, були надані разом з відзивом відповідача на позовну заяву, який позивач так і не отримав.
Суд першої інстанції не встановив факт направлення позивачу відзиву з усіма додатками, що відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення суду першої та ухвалення нового рішення.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року та від 10 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
07 серпня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого наголошує на тому, що відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 було відправлено до Окружного адміністративного суду міста Києва рекомендованим поштовим відправленням № 0411628635714 та на адресу платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим поштовим відправленням №0411628635722 від 03 вересня 2019 року, докази відправлення додані до відзиву в частині додатків, а також додатково продубльовано клопотанням про доручення доказів, яким було долучено до матеріалів справи копію реєстру поштових відправлень від 03 вересня 2019 року; позивач мав право, проте не ознайомився із відзивом, який було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва.
09 вересня 2025 року позивачем подано додаткові пояснення у справі, за змістом яких просить прийняти їх до спільного розгляду з апеляційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 640/13832/19; визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 процесуального строку на подання доказів, поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на подання доказів та приєднати до матеріалів справи №640/13832/19 належним чином засвідчені копії документів.
Розглянувши наведені додаткові пояснення та клопотання позивача, судова колегія дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Як вбачається зі змісту додаткових пояснень позивача від 09 вересня 2025 року, останній просить прийняти їх до спільного розгляду з апеляційною скаргою.
Рішення суду першої інстанції винесено 20 травня 2025 року та отримано позивачем в електронному вигляді шляхом доставки до його електронного кабінету 20 травня 2025 року о 13:19 год. (а.с.126)
Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Таким чином, строк подання доповнень до апеляційної скарги тривав до 20 червня 2025 року, втім позивач скористався наведеним правом 09 вересня 2025 року, тобто поза межами встановленого процесуального строку, відповідно підстав для прийняття наведених додаткових пояснень судова колегія не вбачає.
Покликання апелянта на ознайомлення з матеріалами справи у приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду 15 липня 2025 року, судова колегія відхиляє, оскільки приписами частини 1 статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено підстав для поновлення відповідного процесуального строку, крім того його відлік триває виключно протягом строку на апеляційне оскарження та не залежить від вчинення інших процесуальних дій апелянтом.
Побічно суд також зауважує, що визначаючи перебіг строку для подання доповнень до апеляційної скарги з 15 липня 2025 року та надавши їх суду лише 09 вересня 2025 року, позивач повторно пропустив строк, наведений ч. 1 статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, за змістом поданих додаткових пояснень позивач наводить нові підстави позову, однак в силу частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Надаючи оцінку клопотанню апелянта про долучення нових доказів до матеріалів справи, судова колегія враховує наступне.
Відповідно до частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, апелянтом не повідомлено поважних причин, що унеможливили подання означених доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд також враховує, що згідно приписів статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1,4 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Таким чином, формуючи підстави та предмет адміністративного позову, позивач самостійно визначає мотиви своїх позовних вимог та надає докази на їх обґрунтування. Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 подано у липні 2019 року з відповідними доказами (а.с.9). Протягом строку розгляду справи позивач не повідомляв суд про наявність у нього додаткових доказів, неможливість їх подання, та не заявляв клопотання про необхідність їх витребування судом.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на вищезазначені документи.
Керуючись частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до фактичних обставин справи, ГУ ДПС у м. Києві на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79, п. 82.2 ст. 82 ПК України, пп. 13.1.2 п.13.1 ст.13. Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 у зв'язку з виявленим недостовірності даних, що містяться у податковій декларації за 2017 рік.
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 27.02.2019 №467/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 .
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 17.04.2019 №№ 0030194203, 0030214203, 0030224203, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.04.2019 № Ф-132 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.04.2019 № 0030234203.
Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення, вимогу про сплату недоїмки та рішення про застосування штрафних санкцій відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Щодо надсилання відповідачем відзиву на позовну заяву на поштову адресу позивача, судом досліджено наступні обставини.
Відповідно до приписів ч.3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
До відзиву додаються:
1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;
2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Позивач наголошує на тому, що відповідач не надсилав йому відзиву на позовну заяву.
Наведені доводи спростовуються долученим до матеріалів справи клопотанням про долучення доказів від 10 вересня 2019 року, відповідно до якого вбачається наявність поштового реєстру №12 від 03 вересня 2019 та фіскального чеку від 03 вересня 2019 року №000069982 00077 (а.с.104-105).
Таким чином, твердження апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 та 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України не є спроможними.
Щодо відсутності інших доказів (наказу та направлення на перевірку, запиту про надання документів для проведення перевірки, акту перевірки, письмових доказів про відправлення попереднього вказаних документів на адресу позивача), судова колегія враховує наступне.
Відповідно до даних облікової картки платника податку, місцезнаходження фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
11 лютого 2019 року на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено повідомлення ГУ ДФС у м. Києві від 11 лютого 2019 року №13411/Б/26-15-42-03-27 та копію наказу ГУ ДФС у м. Києві №1587 від 08 лютого 2019 року на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Поштове відправлення №0101127423440, згідно відмітки поштової служби, повернулося у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Надалі, засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням №0101127424021 на податкову адресу позивача направлено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 27 лютого 2019 року № 467/26-15-42-03-30/3167311482.
Вказане відправлення, згідно відмітки поштової служби, 06 березня 2019 року не вручене під час доставки та 09 квітня 2019 року повернуте відправнику.
18 квітня 2019 року засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням №0101127936391 на податкову адресу позивача направлено податкові повідомлення - рішення від 17 квітня 2019 року № 0030194203, № 0030214203, № 0030224203, вимогу про сплату недоїмки від 17 квітня 2019 року № ф-132, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 квітня 2019 року № 0030234203.
Вказане відправлення, згідно відмітки поштової служби, 19 квітня 2019 року не вручене під час доставки та 21 травня 2019 року повернуте відправнику.
Згідно п. 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до абз. б п. 42.4 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається вручений платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 160/5278/19, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатися на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року №124/28254, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
За змістом наведених положень, надіслане контролюючим органом поштове відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.
Контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року (справа №826/17798/18) та від 23 вересня 2021 року (справа №640/8096/19).
З урахуванням означеного, апеляційний суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, та документів, прийнятих за її наслідками.
На підставі вищенаведеного у сукупності колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №640/13832/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко