Провадження № 11-кп/803/2653/25 Справа № 174/731/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 , -
Вироком Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає АДРЕСА_2 , військовослужбовець, неодноразово судимий останній раз 21.05.2025 року Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області, за ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407, ч.1 ст. 162, ч. 5 ст.72, ч. 4 ст. 81, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 70 КК України,
визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді 6 (шести) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі. Вирішено долю речових доказів. Стягнуто судові витрати.
Згідно вироку суду першої інстанції, Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 160 від 07.06.2025, солдата ОСОБА_7 призначено на посаду стрільця 2 мотопіхотного спеціалізованого відділення 2 мотопіхотного спеціалізованого взводу 1 мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення. Будучи військовослужбовцем Збройних сил України солдат ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, проходячи військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «солдат» на посаді стрільця 2 мотопіхотного спеціалізованого відділення 2 мотопіхотного спеціалізованого взводу 1 мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ), відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
13.04.2025 приблизно о 19:30 год. ОСОБА_7 , знаходився адресою: АДРЕСА_3 , де у останнього раптово виник злочинний намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами гр. ОСОБА_8 .
В той же день, тобто 13.04.2025 приблизно о 19.35 год. ОСОБА_7 пройшов до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , реалізуючи свій раптово виниклий, єдиний злочинний намір на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 шляхом обману, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, під час розмови з ОСОБА_8 запевнив останню, що він є працівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі ТЦК та СП), та має можливість вирішити питання про не проходження строкової військової служби її сином ОСОБА_9 . При цьому, в дійсності не маючи наміру та можливості виконати вказані дії запевнив ОСОБА_8 в необхідності надання йому грошових коштів в сумі 3 500грн., які з його слів необхідні для сплати штрафу за не проходження строкової військової служби її сином ОСОБА_9 . В свою чергу, ОСОБА_8 будучи впевненою в доброчесності його намірів та не підозрюючи злочинних дій ОСОБА_7 передала останньому грошові кошти в сумі 3 500 грн.
ОСОБА_7 не маючи наміру та змоги виконати взяті на себе зобов'язання, маючи умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами, усвідомлюючи протиправність своїх дій, шляхом обману, отримав від ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 3 500 грн., якими розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму. При цьому повідомив ОСОБА_8 , що прийде наступного дня за рештою грошових коштів в сумі 2 000 грн.
Продовжуючи реалізовувати свій єдиний злочинний намір направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 , 14.04.2025 приблизно о 09.00год. ОСОБА_7 знову прийшов до будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, користуючись тим, що ОСОБА_8 була впевнена в тому, що ОСОБА_7 є працівником ТЦК та СП, запевнив останню про необхідність надання йому грошових коштів в сумі 2 000 грн., які з його слів додатково необхідні для сплати штрафу за не проходження строкової військової служби її сином ОСОБА_9 . В свою чергу, ОСОБА_8 будучи впевненою в доброчесності його намірів та не підозрюючи злочинних дій ОСОБА_7 знову передала останньому грошові кошти в сумі 750 грн.
ОСОБА_7 не маючи наміру та змоги виконати взяті на себе зобов'язання, маючи умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами, усвідомлюючи протиправність своїх дій, шляхом обману, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів шляхом обману заволодів грошовими коштами належними ОСОБА_8 на загальну суму 4 250 грн., якими розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
По справі надійшла апеляційна скарга прокурора в якій він не оспорюючи фактичні обставини справи, просить вирок суду відносно ОСОБА_7 змінити в частині призначення покарання. Вказує, що судом не правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність. Суд призначив остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України та не застосував положення закону який підлягає застосуванню. Просить визнати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 190 КК України та призначити остаточне покарання із застосуванням вимог ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 3 (три) місяці.
Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження колегія суддів приходить до наступного.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у здійсненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України ніким не оскаржуються, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_7 було засуджено виpоком Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2025 року за ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407, ч.1 ст. 162, ч. 5 ст.72, ч. 4 ст. 81, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 70 КК України.
В оскаржуваному вироку кримінальне правопорушення ОСОБА_10 скоїв з 13 по 14 квітня 2025 року, тобто до ухвалення попереднього вироку, але суд першої інстанції призначаючи остаточне покарання безпідставно застосував ч. 1 ст. 71 КК України, тобто не звернув уваги, що остаточне покарання слід призначити із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України.
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 4 ст. 70 КК України, та припустився помилки, тому вирок суду підлягає зміні в цій частині, а апеляційна скарга прокурора задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні, у зв'язку з порушенням вимог п. 3 ч. 3 ст. 413 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 409, 413 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК Укpаїни за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за виpоком Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21.05.2025, пpизначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 3 (три) місяці.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набуває чинності негайно та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали
Судді