Провадження № 22-ц/803/3703/25 Справа № 932/8373/21 Головуючий у першій інстанції: Кудрявцева Т. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
24 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О. від 25 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він зареєстрований та проживає за адресою по АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру позивач набув на підставі свідоцтва про право власності б/н 27.11.2003 року, виданого ВАТ «Дніпроспецбуд». 03.10.2009 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , а у 2013 році склав заповіт на користь своєї дружини ОСОБА_4 , в якому заповів їй вказану квартиру. Копія заповіту не збереглась, оскільки була викрадена відповідачем. Позивач є інвалідом ІІ групи, був під наглядом невропатолога, починаючи з 2008 року з приводу судомних нападів на тлі зловживання алкоголем, а з 2013 року почали турбувати слабкість і оніміння у нижніх кінцівках та порушення ходи. Пройшовши огляд на МСЕК, йому встановили діагноз: дисметаболічна енцефалополінейропатія, він був визнаний інвалідом ІІ групи; за останні 7 років його стан здоров'я погіршився, лікарем встановлено діагноз: дисметаболічна полінейропатія кінцівок у вигляді вираженого тетрапарезу, з різким порушенням функцій руху кінцівок, порушення функцій тазових органів за типом нетримання сечі; енцефалопатія складного генезу (дисметаболічна, атеросклеротична, гіпертонічна) у вигляді моторної афазії, зниження когнітивних функцій (пам'яті, уваги, інтелекту), судомними нападати (в анамнезі). Позивач зазначає, що у нього з відповідачем були складні стосунки, відповідач являється його сином, він народився після коротких його відносин з матір'ю відповідача, але це не вплинуло на його ставлення до відповідача і коли йому знадобилась реєстрація місця проживання для отримання паспорту громадянина України у шістнадцятирічному віці, тобто у 2011 році, відповідач прийшов до позивача і попросив зареєструвати його у квартирі по АДРЕСА_1 . Головною умовою реєстрації відповідача у спірній квартирі було те, що після настання повноліття відповідач буде надавати кошти для сплати частини комунальних послуг, бо через реєстрацію відповідача у квартирі позивачу та його дружині не буде надаватися субсидія, а двох пенсій не вистачатиме для покриття комунальних послуг у повному обсязі. Ще до укладення оспорюваного договору відповідач обіцяв сплачувати комунальні послуги та надавати матеріальну допомогу хворому батьку, але ніяких грошових коштів не надавав та по теперішній час не надає. Позивач та його дружина багато разів просили відповідача або сплачувати частину комунальних платежів, або виписатися з квартири, на що кожен раз отримували відмову у виписці і обіцянки зі сплати комунальних послуг. 10.04.2018 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська він 10.06.2019 року по справі №200/6440/18 відповідача було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою по АДРЕСА_1 . Навіть після набрання вказаним рішенням законної сили позивач не знімав з реєстрації місця проживання відповідача, бо той часто приходив до нього додому і знову обіцяв сплачувати комунальні послуги та благав не позбавляти його місця реєстрації. На даний час у спірній квартирі через заборгованість відсутній газ, є заборгованість за теплопостачання та за платежі з утримання прибудинкової території, це саме ті платежі, які пенсіонерам без субсидії важко сплачувати самостійно, за світло та теплопостачання за лічильниками справно сплачує позивача дружина. 07.08.2019 року відповідач викрав документи, що підтверджують право власності на квартиру, паспорт позивача і свідоцтво про шлюб. 08.08.2019 року позивачу та його дружині стало відомо про викрадення документів, його дружина написала заяву до Шевченківського районного відділу поліції про викрадення документів, що підтверджується талоном №28 від 08.08.2019 року, реєстраційний номер 33122 в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. Як згодом стало відомо, 08.08.2019 року після викрадення документів відповідач дочекався коли дружини позивача не буде вдома, прийшов з приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. Позивач пам'ятає, що до нього приходив син з якоюсь жінкою (нотаріус) і просив щось підписати, який саме документ він підписав - не знає. Позивач квартиру нікому не передавав у власність. ОСОБА_1 не мав змоги розібратися в суттєвих умовах договору, оскільки через хворобу страждає на зниження уваги і інтелекту. Коли дружина позивача дізналась, що приходив нотаріус, вона почала задавати йому питання, але він не зміг пояснити які документи він підписав, іноді казав, що нічого не підписував. Через розумову і мовну вади позивач не міг всебічно пояснити своїй дружині які документи він підписав, дружина стала задавати питання відповідачу, той її заспокоїв, сказавши, що їх ніхто не вижене з квартири. У період з серпня 2019 по червень 2021 року відповідач дуже зрідка навідував позивача, не надавав матеріальну допомогу і не сплачував комунальні платежі. Від дружини відповідача стало відомо, що він проходить лікування від наркотичної залежності у Центрі психологічної допомоги «Наша справа» за адресою по АДРЕСА_2 , з якого саме періоду він вживає наркотичні засобі невідомо. Також позивачу стало відомо, що у період з 2020 по 2021 роки відповідач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані наркотичного сп'яніння. У січні 2021 року позивач зламав тазову кістку, що спричинило для нього значний стрес та в подальшому призвело до загострення основної хвороби, внаслідок чого він втратив опорно-рухову функцію і з того часу не може самостійно пересуватися і прикутий до ліжка. У червні 2021 року відповідач почав приходити додому до позивача і погрожувати їх виселити з квартири, вказуючи на те, що він є власником квартири. Дружина позивача дізналась, що право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, реєстр №1534, посвідченого 08.08.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. Таким чином позивач та його дружина дізнались 20.07.2021 року, що 08.08.2019 року він начебто подарував відповідачу квартиру. Як вказує позивач, даний договір не відповідає його внутрішній волі, у нього не було на меті укладати договір дарування квартири, спірна квартира є його і його дружини єдиним житлом, він не мав наміру передавати квартиру в дар; після укладення договору дарування він продовжує проживати у спірній квартирі, відповідач не вживає заходів з прийняття спірної квартири у фактичне володіння та не взяв на себе тягар по її утриманню, сплаті комунальних платежів. Після укладання договору дарування його дружина продовжує самостійно утримувати квартиру та доглядати за позивачем, сплачувати за житлово-комунальні послуги; за станом здоров'я та віком він потребує допомоги та піклування, передача квартири фактичному власнику не відбулася, ключі відповідачу не передані, квартиру відповідачу також передано не було. Позивач продовжує проживати в квартирі з дружиною, він не мав наміру відчужувати належну йому квартиру на користь сина ані на час укладання вищевказаного правочину від 08.08.2019, ані на теперішній час. Позивач зазначає, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором, оскільки через наявні у нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприйняти умови договору дарування. Тому позивач просив визнати недійсним договір дарування від 08.08.2019 року за реєстром №1534, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдарованим), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною; скасувати реєстрацію права власності на квартиру за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 від 08.08.2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1890299912101.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою по АДРЕСА_1 , яка складається з: 1-коридор, 2-санвузол, 3-кухня, 4,5 - житлові кімнати, 6-кладова, І-балкон, житловою площею 28,2 кв.м., загальною площею 43,2 кв.м., що підтверджуєтсья копією паспорту позивача та копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №266558493 від 20.07.2010 (а.с. 10, 30 т.1).
Разом з позивачем в квартирі за вказаною вище адресою проживає його дружина - ОСОБА_4 , згідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27.07.2021 (актовий запис №696 від 03.10.2009), та копією її паспорту серії НОМЕР_2 від 29.03.2000 (15-16, 19 т.1).
Позивачу на праві приватної власності належала вказана вище квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВАТ «Дніпроспецбуд» 27.11.2003 року згідно з розпорядження №П-378, зареєстрованого а електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ», дата прийняття рішення про державну реєстрацію від 27.01.2004, реєстраційний номер 4510263 (а.с. 125).
Згідно копії свідоцтва про народження, виданого 22.03.1995 відділом РАГС виконкому Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, відповідач справі - ОСОБА_3 є сином ОСОБА_1 (а.с. 132 т.1).
Місце проживання відповідача також зареєстроване по АДРЕСА_1 з 10.02.2006 (а.с. 131 т.1).
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2019 року у цивільній справі №200/6440/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою по АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 11.07.2019 (а.с. 25 т.1).
08.08.2019 між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдарованим) було укладено договір дарування квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., зареєстрований за №1067, відповідно до умов якого позивач безоплатно передав у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 125-126 т.1).
За змістом пункту 8 вказаного вище договору, дарувальник та обдаровуваний у присутності нотаріуса стверджують, зокрема, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін.
За змістом пункту 10 договору дарування квартири від 08.08.2019, дарувальник розуміє, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому він не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
У вказаному вище договорі також зазначено, що у зв'язку з хворобою дарувальника, договір дарування за його проханням у присутності нотаріса посвідчено на дому за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 126 т.1).
На підставі договору дарування від 08.08.2019 №1067, право власності на квартиру по АДРЕСА_1 було зареєстровано 08.08.2019 за ОСОБА_3 (а.с. 30 т.1).
08.08.2019 ОСОБА_4 подала до Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області заяву про самовільне заволодіння відповідачем документами на квартиру (реєстраційний №33122), що підтверджується копією талону-повідомлення №28 від 08.08.2019 (а.с. 26 т.1).
Згідно копії висновку Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за результатами перевірки матеріалу ЖЄО №33122 від 08.08.2019, у ході перевірки встановити місце знаходження ОСОБА_3 не виявилось можливим; при вивченні матеріалу встановлено, що в матеріалах ознак кримінального правопорушення не вбачається (а.с. 27 т.1).
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав копії медичних документів. Зокрема, згідно копії висновку №657 лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) КНП «Дніпровський ЦПМСД №2» ДМР від 16.06.2021 року, позивачу встановлений діагноз: дисметаболічна полінейропатія кінцівок у вигляді вираженого тетрапарезу з різким порушенням функцій тазових органів за типом нетримання сечі; енцефалопатія складного генезу (а.с. 23 т.1).
З 01 жовтня 2014 року позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності безстроково, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААГ №006176 від 06.10.2014, виданої Кіровською МСЕК м. Дніпропетровська (а.с. 188 т.1).
Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №126179 від 04.06.2021 року, виданої Міжрайонною Правобережною МСЕК №1 м. Дніпро, позивачу з 02.06.2021 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а.с. 20 т.1).
Також позивачем надано копію виписки із амбулаторної карти на МСЕК, відповідно до якої, зокрема, ОСОБА_1 був під наглядом невролога з 2008 року з приводу судомних нападів на тлі зловживання алкоголем; з 2013 року його почали турбувати слабкість і оніміння у нижніх кінцівках, порушення ходи; пройшов огляд на МСЕК з діагнозом дисметаболічна полінейропатія, був признаний інвалідом 3 групи, останній огляд на МСЕК - 2014 рік; за останні 7 років стан хвороби значно погіршився, наросла слабкість у кінцівках, порушилась мова, турбує порушення функцій тазових органів за типом нетримання сечі (а.с. 21 т.1).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Зазначаючи про недійсність вчиненого договору дарування, позивач посилається на те, що помилився щодо правової природи правочину, оскільки через наявні у нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприйняти умови договору дарування.
Однак, у позовній заяві позивач не наводить обгрунтування про властивості (істотні умови) правочину, який він мав намір укласти із своїм сином 08.08.2019. Позов не містить посилань або конкретних згадок стосовно яких саме істотних обставин, позивач зробив помилку у Договорі дарування квартири, при цьому не зазначено, чи була помилка пов'язана з природою самого правочину, зокрема, з його сутністю або правовими наслідками чи з правами та обов'язками сторін.
Відповідно до матеріалів справи, на час укладення договору дарування 08 серпня 2019 року позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААГ №006176 від 06.10.2014, виданої Кіровською МСЕК м. Дніпропетровська (а.с. 188 т.1).
За змістом пункту 8 оспорюваного договору дарування квартири, дарувальник та обдаровуваний у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної зі сторін; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі; договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений; Дарувальник стверджує, що перепланування і переобладнання у вищевказаній квартирі не здійснювалися, вищевказана нерухомість, знаходиться у технічному стані придатному для використання за призначенням.
Згідно п. 10 договору дарування квартири від 08.08.2019, дарувальник розуміє, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому він не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Договір дарування квартири містить підписи сторін, належність яких не оспорюється у даній справі.
На підтвердження вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки позивач посилається на те, що він має інвалідність, має певні захворювання, які вплинули на його здатність правильно усвідомлювати значення своїх дій під час укладення договору, тому він помилився щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Разом з цим, належних та допустимих доказів того, що договір дарування квартири від 08.08.2019 було вчинено ним під впливом помилки, що позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення при укладання цього договору - суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено.
Також позивач не обґрунтовує в позовній заяві та не доводить в чому саме він помилився, укладаючи договір дарування квартири своєму синові.
Обґрунтування позову, що станом на час укладання оспорюваного договору дарування квартири позивач унаслідок існуючих у нього захворювань об'єктивно не здатен був правильно усвідомлювати значення своїх дій, не свідчить саме по собі про наявність помилки щодо правової природи правочину.
Колегія звертає увагу, що позов у даній цивільній справі заявлений саме з підстав частини першої статті 229 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки).
Також необхідно зауважити, що дарування квартири за оспорюваним договором здійснено не сторонній особі, а сину позивача, місце проживання якого також зареєстроване у спірній квартирі з 10.02.2006 року, що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи №02.3-24/20407 від 16.12.2021 (а.с. 131 т.1).
Обґрунтування позовних вимог, що після укладання договору дарування квартири відповідач не прийняв квартиру у власність та не отримав ключі, а позивач з дружиною продовжують проживати у спірній квартирі, не є визначальним фактом у даній справі про визнання недійсним договору, який, як стверджує позивач, вчинено під впливом помилки (з підстав ч. 1 ст. 229 ЦК України).
З'ясування лише таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах (постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №161/17523/16-ц, від 03.05.2022 у справі №715/2513/19).
Посилання лише в апеляційній скарзі, що при укладенні оспорюваного договору позивач вважав, що відповідач буде здійснювати надання йому догляду та матеріальної допомоги, в тому числі сплати комунальних послуг, не приймається до уваги судом.
Частиною шостою статті 367 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У позовній заяві позивач не зазначав про наявність у нього намірів укладення між сторонами правочину на умовах надання відповідачем матеріальної допомоги, не вказував погодження із сином одноразової виплати чи періодичних платежів та їх розміру, конкретної частини оплати комунальних платежів, які б покладалися на відповідача при укладенні відповідного договору.
Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 Сімейного кодексу України).
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню не підлягає, а рішення суду місцевого суду є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова