Провадження № 22-ц/803/6531/25 Справа № 212/9858/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/9858/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пахомова Дарина Миколаївна, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н. М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2025 року,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради в особі органу опіки та піклування, Виконавчий комітет Апостолівської міської ради Апостолівського району Дніпропетровської області в особі органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що з 28 серпня 2020 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року розірваний. Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що дитина проживає разом з нею. Враховуючи інтереси дитини, вважає, що після розірвання шлюбу місце проживання дитини необхідно визначити разом з нею.
На підставі наведеного вище позивач просила суд визнатичи місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки в розмірі у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання заяви та до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання до досягнення дитиною трьох річного віку в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 04 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , віку трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішення суду допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 2 422,40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пахомова Д.М., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачки про визначення місця проживання дитини та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині, не дав належної оцінки наявності в матеріалах справи висновку № 1104 від 04 грудня 2024 року Виконкому Покровської районної в місті ради як органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 та дійшов помилкового висновку про його необґрунтованість.
Апелянт зазначає, що малолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з матір'ю, яка створила належні умови для його морального, духовного та фізичного розвитку. Обставини, які б вказували на неможливість узаконити це в судовому порядку, судом не встановлено. Відсутність правового визначення з ким з батьків проживає дитина породжує низку правових проблем, а відсутність правового визначення у даному питанні заважає дитині та позивачу у реалізації прав дитини.
Відповідач погоджувався з позовними вимогами, що судом першої інстанції було розцінено, як відсутність предмету спору. Проте, як вбачається з поданих додаткових пояснень, станом на жовтень 2025 року, відповідач більше не погоджується з вимогами позивача, а отже вбачається, що спір між сторонами у прогресі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на її утримання, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Зеркіна А.С., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, з 28 серпня 2020 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року було розірвано. (а. с. 6, 24-25)
Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . (а. с. 6 на звороті)
Суду не надані докази щодо реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а. с. 5 на звороті)
Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 30)
До матеріалів позову надана ксерокопія Акту про фактичне проживання осіб від 27.09.2024 року з якого вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з мамою, позивачем ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 . (а. с. 7)
Виконком Покровської районної в місті ради як органу опіки та піклування і висновку № 1104 від 04 грудня 2024 року дійшов про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 43-44).
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини позивач посилалась на існування між сторонами дискусії щодо проживання сина із мамою за місцем її проживання.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки про визначення місця проживання дитини суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, тому підстави для судового захисту прав дитини шляхом визначення його місця проживання з матір'ю відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив вірні висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, з огляду на наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вірно застосував відповідні норми СК України, правильно встановив обставини справи й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Судом встановлено, що за час перебування в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року. Питання стосовно визначення місця проживання їх дитини не вирішувалося.
Суду не надані докази щодо реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.5 зворот)
Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.30)
Відповідно до Акту про фактичне проживання осіб від 27 вересня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з мамою, позивачем ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7).
Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову матері дитини про визначення місця проживання неповнолітного сина разом із нею, так як позивачкою не доведено, що її права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги поданий до суду висновок Виконкому Покровської районної в місті ради як органу опіки та піклування № 1104 від 04 грудня 2024 року про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , оскільки він є недостатньо обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.
У цій справі позивачка не довела наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності щодо спірного питання саме про визначення місця проживання дитини з нею, тоді як через призму якнайкращих інтересах дитини з метою попередження можливих порушень з боку відповідача щодо користування житлом бажала визначити місце проживання матері з дитиною за відповідною адресою частини будинку, в якому вони проживають і який належить на праві власності батьку дитини, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позивачка не довела порушення свого права або інтересу в межах ініційованого нею судового спору.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір'ю неповнолітньої дитини, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що мати дитини забороняє батьку бачитися з дочкою.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивачкою не доведено, що на час звернення до суду матері з позовом про визначення місця проживання дитини разом із нею, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені її права як іншого з батьків дитини. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивачки не порушені, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову в оскаржуваній частині, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пахомова Дарина Миколаївна,залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2025 року, в оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: