Провадження № 22-ц/803/6056/25 Справа № 214/8855/24 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/8855/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі Криворізький професійний ліцей, Департамент освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністраці
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Малаховською І. Б. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Криворізького професійного ліцею, Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення невиплаченого середнього заробітку.
Позов мотивований тим, що позивач працював на посаді директора Криворізького професіонального ліцею до 12 березня 2022 року. В подальшому, відповідно до Указу президента № 65/2022 від 24 лютого 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних сил України. 15 лютого 2024 року позивач був демобілізований на підставі наказу командира військової частини № НОМЕР_1 .
До 18 липня 2022 року позивач отримував заробітну плату за основним місцем роботи у ліцею, однак з 19 липня 2022 року нарахування було припинено.
Позивач звернувся до Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації з запитом про невиплачену заробітну плату, але отримав відповідь від 23 березня 2024 року, в якій йому повідомлено про відмову у зв'язку з тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, внесено зміни до ст. 119 КЗпП України в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам під час мобілізації.
Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки внесені зміни до нього не стосуються.
З 19 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби зберігалася середня зарплатня відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» та ч. 3 ст. 63 Закону україни «Про фахову передвищу освіту».
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою невиплачений середній заробіток в період часу з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року у розмірі 185 602,21 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 невиплачений середній заробіток в період часу з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року в розмірі 185 302,21 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації на користь держави витрати пов'язанні зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн. В іншій частині позовних вимог до Криворізького професійного ліцею відмовлено.
В апеляційній скарзі Департамент освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким стягнення на користь ОСОБА_1 невиплаченого середнього заробітку в період часу з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року в розмірі 185 302,21 грн та витрат пов'язані зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн здійснити з Криворізького професійного ліцею або направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до Статуту Криворізького професійного ліцею, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 18 квітня 2017 року № 610 Криворізький професійний ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штамп, печатку із зображенням герба України і своїм найменуванням. Директор Ліцею діє від його імені, в межах наявного фонду заробітної плати затверджує штатний розпис та чисельність працівників Ліцею, забезпечує виплату заробітної плати працівникам ліцею.
Отже, суд першої інстанції повинен був звертати стягнення на користь ОСОБА_1 з Криворізького професійного ліцею, який повинен був звернутися до Департаменту, як головного розпорядника коштів, з клопотанням про виділення додаткових коштів з обласного бюджету на фінансування Ліцею для виплати середнього заробітку згідно рішення суду, а Департамент, в свою чергу, звернутися до департаменту фінансів облдержадміністрації щодо виділення для Ліцею додаткових коштів, з подальшим фінансуванням вищевказаних видатків. Бюджетними асигнуваннями Департаменту освіти і науки облдержадміністрації передбачено виплату на заробітну плату виключно працівникам Департаменту згідно штатного розпису. Таким чином, суд першої інстанції виніс протиправне рішення з порушенням норм процесуального права, не врахував те, що Департамент є неналежним відповідачем в даному спорі, та відповідно до Бюджетного кодексу України не зможе виконати дане рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді директора Криворізького професіонального ліцею до 12 березня 2022 року. В подальшому, відповідно до Указу президента № 65/2022 від 24 лютого 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних сил України. 15 лютого 2024 року позивач був демобілізований на підставі наказу командира військової частини № НОМЕР_1 .
До 18 липня 2022 року позивач отримував заробітну плату за основним місцем роботи у ліцею, однак з 19 липня 2022 року нарахування було припинено.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував, що йому, в порушеня норм чинного законодавства, не нараховували середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 185 302,21 грн.
Рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване тим, що позивач, який є педагогічним працівником, був мобілізований на військову службу до лав Збройних Сил України у зв'язку із введенням воєнного стану, тобто за призовом в особливий період, який діє і на даний час, та продовжує проходити військову службу, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 57 Закон України «Про освіту», який є спеціальним законом, що регулює питання трудових відносин педагогічних працівників, а тому припинення нарахування і виплати середнього заробітку є протиправним, у зв'язку з чим суд вважав обґрунтованими і вимоги ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 невиплаченого середнього заробітку в період часу з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року в розмірі 185 302,21 грн та судових витрат у справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає, що припинення виплати йому середнього заробітку як працівнику, призваному на військову службу під час мобілізації на особливий період, у період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року є неправомірним.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».(частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов'язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб'єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».
Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.
Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
Підсумовуючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 15 лютого 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.
Таким чином судом першої інстанції правильно було констатовано, що відповідачем було порушено законодавство про працю, щодо припинення виплати позивачу середнього заробітку з 19 липня 2022 року через набрання чинності ЗУ від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо припинення збереження середнього заробітку працівникам за відповідних обставин, оскільки трудові відносини між сторонами регулюються й положеннями ЗУ «Про освіту», яким цей заробіток збережено, та норми якого є спеціальними.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 невиплаченого середнього заробітку в період часу з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року в розмірі 185 302,21 грн.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.
Доводи апеляційної ї скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що відповідач Департамент освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації є неналежним відповідачем у справі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки Криворізький професіональний ліцей не є головним розпорядником бюджетних коштів, для виплати середнього заробітку необхідні додаткові асигнування від Департаменту освіти і науки Дніпровської обласної державної адміністрації.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: