Провадження № 22-ц/803/9685/25 Справа № 216/2318/21 Суддя у 1-й інстанції - Гайтко Л.А Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
заявник Комунальне підприємство «Кривбасводоканал»
боржник ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року, яку постановлено суддею Гайтко Л.А. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного тексту відсутні,
У липні 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу від 10 червня 2021 року у справі № 216/2318/21 за заявою комунального підприємства «Кривбасводоканал» про стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води в розмірі 4246,95 грн та судового збору в розмірі 227 грн.
Заява обґрунтована тим, що про наявність судового наказу заявниця дізналася 11 липня 2025 року, після накладення арешту на її кошти приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Черніковою О.О. Вважає судовий наказ таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що боржниця не укладала договору на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з комунальним підприємством «Кривбасводоканал»; вона не є власницею нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за іншою адресою, не отримує та не користується послугами стягувача.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року заяву боржниці ОСОБА_1 про скасування судового наказу за заявою комунального підприємства «Кривбасводоканал» про стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води повернуто боржниці.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому просить вищевказану ухвалу суду скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що боржниця особисто не отримувала копію судового наказу та копію заяви про видачу судового наказу разом з додатками, оскільки підпис особи про отримання апелянту не належить, а належить іншій особі.
Звертає увагу суду, що у квартирі ніхто не проживає, комунікації водопостачання та водовідведення відсутні, що підтверджується актами представника КП «Кривбасводоканал» від 05 серпня 2025 року, крім того, житло за вищевказаною адресою органами місцевої влади визнано як аварійне та не може використовуватися для проживання людини (барак).
Зазначає, що надані до суду докази стягувача щодо нарахованої заборгованості та укладення договору вважає фіктивними, які нею вже оскаржуються в прокуратурі на підставі наданої заяви про вчинення злочину.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Апеляційний судом встановлено, що 10 червня 2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видано судовий наказ, яким стягнуто з стягнуто з боржника ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Кривбасводоканал» заборгованість, яка утворилась у період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2021 року, за отримані послуги з централізованого постачання холодної води в сумі 3 960,47 грн, 3 % річних в сумі 64,94 грн, втрати від інфляції в сумі 221,54 грн, боржника судовий збір 227 грн.
Повертаючи заяву боржниці ОСОБА_1 про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що копія судового наказу вручена ОСОБА_1 29 жовтня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відправлення (а.с.10), однак, у поданій 31 липня 2025 року заяві про скасування судового наказу, заявниця не просить суд поновити строк для подання заяви про скасування судового наказу. Таким чином, судом встановлено, що боржниця пропустила п'ятнадцятиденний строк для скасування судового наказу визначений ч. 1 ст. 170 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами ч. 2 ст. 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу повертається лише в тому випадку, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Частиною 5 ст. 170 ЦПК України встановлено вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про скасування судового наказу, зокрема, до заяви про скасування судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 2655 від 14 травня 2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 7).
Копія судового наказу з додатками надсилалась Центрально-Міським районний судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання боржника ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 . (а.с. 9).
Вказаний судовий наказ з додатками отримано боржницею 29 жовтня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи (а.с. 10).
Вперше із заявою про скасування судового наказу та клопотанням про поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу боржниця ОСОБА_1 звернулася до суду 15 липня 2025 року (а.с. 13-26), яка ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року було повернуто боржниці (а.с. 28).
Вдруге із заявою про скасування судового наказу боржниця ОСОБА_1 звернулася до суду, згідно до поштового конверту, 30 липня 2025 року (а.с. 30-35).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 27 лютого 2023 року у справі №909/548/16(909/947/20).
Отже, виходячи з вищезазначеного, судовий наказ у справі № 216/2318/21 від 10 червня 2021 року є таким, що вручено боржнику 29 жовтня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 копію судового наказу не отримувала, посилаючись на те, що підпис на поштовому повідомленні їй не належить, оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на те, що вказане не підтверджено жодними доказами.
Встановивши, що боржниця ОСОБА_1 копію судового наказу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року у справі № 216/2318/21 отримала 29 жовтня 2021 року, а з заявою про скасування судового наказу звернулась через чотири роки, а саме 30 липня 2025 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржниця про наявність спірного судового наказу дізналася 11 липня 2025 року, після накладення приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Черніковою О.О. арешту на її кошти, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Достатнім та належним доказом щодо дати отримання боржником копії судового наказу у цій справі є наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було направлено судом першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання апелянта.
Виходячи з судової практики щодо належного повідомлення учасників справи та вручення їм судових рішень в судах не може бути сумнівів щодо дій працівників пошти при врученні поштових відправлень. Існує презумпція добросовісного виконання своїх обов'язків працівниками пошти.
Разом з тим, боржницею ОСОБА_1 не заявлено клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу з обґрунтуванням поважності причин цього пропуску.
Враховуючи викладене, оскільки заявниця не звернулася до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, а суд не має повноважень для поновлення такого строку із власної ініціативи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про наявність передбачених законом підстав для повернення заявниці її заяви про скасування судового наказу, оскільки вона подана після спливу визначеного законом строку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ухвалою місцевого суду та переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, та не можуть бути підставою для її скасування.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді