Провадження № 22-ц/803/9470/25 Справа № 216/2318/21 Суддя у 1-й інстанції - Стартанович Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
заявник Комунальне підприємство «Кривбасводоканал»
боржник ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року, яку постановлено суддею Стартановичем Д.В. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного тексту відсутні,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу від 10 червня 2021 року у справі № 216/2318/21 за заявою комунального підприємства «Кривбасводоканал» про стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води в розмірі 4246,95 грн та судового збору в розмірі 227 грн. Також просила суд поновити строк для подання заяви про скасування судового наказу.
Заява обґрунтована тим, що про наявність судового наказу заявниця дізналася 11 липня 2025 року, після накладення арешту на її кошти приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Черніковою О.О. Вважає судовий наказ таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що боржниця не укладала договору на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з комунальним підприємством «Кривбасводоканал»; вона не є власницею нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за іншою адресою, не отримує та не користується послугами стягувача.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року заяву боржниці ОСОБА_1 про скасування судового наказу за заявою комунального підприємства «Кривбасводоканал» про стягнення заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води повернуто боржниці.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому просить вищевказану ухвалу суду скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що боржниця особисто не отримувала копію судового наказу та копію заяви про видачу судового наказу разом з додатками, оскільки підпис особи про отримання апелянту не належить, а належить іншій особі.
Звертає увагу суду, що у квартирі ніхто не проживає, комунікації водопостачання та водовідведення відсутні, що підтверджується актами представника КП «Кривбасводоканал» від 05 серпня 2025 року, крім того, житло за вищевказаною адресою органами місцевої влади визнано як аварійне та не може використовуватися для проживання людини (барак).
Зазначає, що надані до суду докази стягувача щодо нарахованої заборгованості та укладення договору вважає фіктивними, які нею вже оскаржуються в прокуратурі на підставі наданої заяви про вчинення злочину.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Апеляційний судом встановлено, що 10 червня 2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видано судовий наказ, яким стягнуто з стягнуто з боржника ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Кривбасводоканал» заборгованість, яка утворилась у період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2021 року, за отримані послуги з централізованого постачання холодної води в сумі 3 960,47 грн, 3 % річних в сумі 64,94 грн, втрати від інфляції в сумі 221,54 грн, боржника судовий збір 227 грн.
Повертаючи заяву боржниці ОСОБА_1 про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що посилання заявниці, як на підставу поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу, що остання отримала копію судового наказу лише 11 липня 2025 року, не підтверджуються будь-якими доказами та спростовуються поштовим повідомленням з відміткою про отримання, яке датоване 29 жовтня 2021 року (а.с. 10).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною другою статті 19 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами передбаченими цим Кодексом у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Процесуальні питання видачі судового наказу та його скасування врегульовано статтями 160-173 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що визначають порядок здійснення наказного провадження у цивільних справах.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 169 ЦПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.
Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Частиною першою статті 170 ЦПК України встановлено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього
До заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті (пункт 3 частини п'ятої статті 170 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (частина шоста, сьома статті 127 ЦПК).
Колегія суддів звертає увагу, що підстави пропуску процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання заяви про скасування судового наказу.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на подання заяви про скасування судового наказу може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки боржника.
Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Podbielski and PPU Polpure v. Poland» від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), «Воловім проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.
У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 273 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888-16-ц указано, що: «що стосується дотримання процесуальних строків, то слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання заяви».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду із заявою про скасування судового наказу, ОСОБА_1 , як на підставу для поновлення строку на подання заяви про скасування вказаного наказу, посилалася на те, що копію судового наказу та заяву з додатками вона не отримувала, а підпис, який міститься на поштовому повідомлені, їй не належить. Про наявність судового наказу дізналася 11 липня 2025 року, після накладення виконавчою службою арешту на її кошти.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 2655 від 14 травня 2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 7).
Копія судового наказу з додатками надсилалась Центрально-Міським районний судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання боржника ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 . (а.с. 9).
Вказаний судовий наказ з додатками отримано боржницею 29 жовтня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи (а.с. 10).
Із заявою про скасування судового наказу, згідно до поштового конверту, боржниця звернулася 15 липня 2025 року (а.с. 13-26).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 27 лютого 2023 року у справі №909/548/16(909/947/20).
Отже, виходячи з вищезазначеного, судовий наказ у справі № 216/2318/21 від 10 червня 2021 року є таким, що вручено боржнику 29 жовтня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 копію судового наказу не отримувала, посилаючись на те, що підпис на поштовому повідомленні їй не належить, оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на те, що вказане не підтверджено жодними доказами.
Встановивши, що боржниця ОСОБА_1 копію судового наказу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року у справі № 216/2318/21 отримала 29 жовтня 2021 року, а з заявою про скасування судового наказу звернулась через чотири роки, а саме 15 липня 2025 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на подачу заяви про скасування судового наказу.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржниця про наявність спірного судового наказу дізналася 11 липня 2025 року, після накладення приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Черніковою О.О. арешту на її кошти, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Достатнім та належним доказом щодо дати отримання боржником копії судового наказу у цій справі є наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було направлено судом першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання апелянта.
Виходячи з судової практики щодо належного повідомлення учасників справи та вручення їм судових рішень в судах не може бути сумнівів щодо дій працівників пошти при врученні поштових відправлень. Існує презумпція добросовісного виконання своїх обов'язків працівниками пошти.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ухвалою місцевого суду та переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, та не можуть бути підставою для її скасування.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді