465/6564/25
2/465/3643/25
Іменем України
(заочне)
06.10.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі також - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 в сумі 21 670 гривень та судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та суми 7000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3106459, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін, встановлений Договором, та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, в результаті чого загальний розмір заборгованості становить 21 670 гривень.
23.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 81-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, включно і до ОСОБА_2 за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021.
Таким чином, позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 в розмірі 21 670 гривень та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 01.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
Ухвалою суду від 15.09.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість представником ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» подав клопотання від 05.09.2025 та від 30.09.2025, згідно яких просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження та судової повістки, які повернулися на адресу суду 18.09.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610273917007, надіслання копії ухвали про відкладення розгляду справи та судової повістки, які повернулися на адресу суду 25.09.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610279741148.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 06.10.2025 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 08.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3106459 (індивідуальна частина), згідно з умовами якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000,00 гривень. Кредит надається строком на 30 днів з 08.11.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 08.12.2021, що підтверджується договором про споживчий кредит № 3106459 (індивідуальна частина) від 08.11.2021 з додатками.
Згідно п.1.5.1. Договору, комісія за надання кредиту 350 грн., яка нараховується за ставкою 7,00 % від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом 1320 грн., які нараховуюся за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2. договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6. Договору).
Відповідно до пункту 2.1. Договору, кредитні кошти надається позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно із пунктом 3.3.2. Договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6. та п. 2.4. цього договору.
Згідно із пунктом 6.1. Договору, цей кредитний договір укладався в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією ТОВ «Мілоан'про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення ТОВ «Мілоан» електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником ТОВ «Мілоан» через веб-сайт, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номера позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір надається позивальнику шляхом розміщується в особистому кабінеті позичальника (п. 6.2. договору).
За змістом п.6.3. договору, позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору; він не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього договору про які він не повідомив ТОВ «Мілоан» (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо); вся інформація надана ТОВ «Мілоан», в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; він відповідає вимогам заявника, що встановлені розділом 2 правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан»та є невід'ємною частиною цього договору; він не є військовослужбовцем, якому відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не нараховуються.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4. договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. договору).
За змісту пункту 7.1 Договору, цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1, та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору.
Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту.
Додатком №2 до договору є паспорт споживчого кредиту № 3106459.
Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію від 12.06.2025, підписаної генеральним директором ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В., відповідач ОСОБА_1 ідентифікований ТОВ «Мілоан», як позичальник за укладеним договором, оскільки акцептував підписавши 08.11.2021 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора направленого на номер телефону відповідний договір (J88402).
Отже, договір про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладанні кредитного договору, що підтверджено анкетою-заявою на кредит № 3106459 від 08.11.2021.
Згідно із платіжним дорученням №60614389 від 08.11.2021, ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок відповідача ОСОБА_1 5 000 грн., призначення платежу: кошти згідно договору № 3106459.
З наведеного вбачається, що ТОВ «Мілоан» належним чином виконало свої зобов'язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов'язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить Кредитний договір, адреса, реквізити та підпис сторін. Відповідно до умов Кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Договором визначено, що він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У статті 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, які підписані власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюються до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідно до вимог договору він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем виконало в повному обсязі, надавши йому, визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе за договором зобов'язання перед ТОВ «Мілоан» не виконав, оскільки не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
23.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимог №81-МЛ, згідно якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021.
Згідно платіжної інструкції №66788 від 23.02.2022 ТОВ «ФК «Кредит-капітал» здійснено переказ коштів ТОВ «Мілоан» за відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23.02.2022 без ПДВ у розмірі 3 475 2728,24 гривень.
Відповідно до акту приймання-передачі реєстру боржників від 23.02.2022 до договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23.02.2022, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало право вимоги до боржників в загальній кількості 3718.
Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23.02.2022, сформованого 13.06.2025, заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 у розмірі 21 670 грн., яка складається із: залишку по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн.; залишку по відсотках у розмірі 16 320 грн. та залишку по комісії у розмірі 350 гривень.
Таким чином, внаслідок укладення вищезазначеного договору відступлення та додатків до такого договору, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за вищезазначеним договором.
13.06.2025 на адресу ОСОБА_2 надіслано претензію вих. №217011375/2311 від 13.06.2025, згідно якої останнього повідомлено, що 23.02.2022 між TОВ «Mілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №81-МЛ. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021, що укладений між ТОВ «Mілоан» та ОСОБА_1 з терміном повернення кредиту до 08.12.2021. Загальна сума заборгованості у розмірі 21 670 грн. Враховуючи викладене, відповідно до ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, кредитор вимагaє виконати зобов'язання протягом 3 днів перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за Договором № 3106459 від 08.11.2021. У разі невиконання вимог, справу буде передано до суду.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021, у відповідача утворилась заборгованість за даним кредитним договором у розмірі 21 670 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5 000 грн.; простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 16 320 грн. та простроченої заборгованості за комісією у розмірі 350 гривень.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання»(статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 становить 21 670 гривень.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, надані позивачем розрахунки заборгованості за договорами, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договорів матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу отриманої за вказаним договором кредитних коштів у розмірі 5 000 грн., нарахованих відсотків у розмірі 16 320 грн. та одноразової комісії у розмірі 350 грн., а відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 5 000 грн., простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 16 320 грн. та заборгованість за комісією у розмірі 350 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 у загальному розмірі 21 670 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої(правової) допомоги №0605 від 06.05.2025, який укладений між Адвокатським бюро «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І. та ТОВ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», відповідно до якого п. 2.3 визначена вартість за надані послуги в розмірі 7000,00 грн.; акт наданих послуг №2247 надання послуг( правової(правничої) допомоги) від 23.06.2025; детальний опис від 23.06.2025 наданих послуг до акту №2247 від 23.06.2025 за договором про надання правничої(правової) допомоги №0605 від 06.05.2025, згідно якого вартість послуг становить 7 000 гривень.
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги серії ВС №1370094 від 06.05.2024, виписаний на підставі договору про надання правничої(правової) допомоги №0605 від 06.05.2025 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2093від 29.09.2012 на ім'я Усенка М.І., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час та враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення таких коштів, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 3 500 гривень.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією (безготівковий переказ в національній валюті) в національній валюті №12439 від 25.06.2025.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 3106459 від 08.11.2021 в розмірі 21 670 гривень та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заявита витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 гривень, а всього разом 27 592 (двадцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», Код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 06.10.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.