465/8763/25
2-н/465/2721/25 У Х В А Л А
про відмову у видачі судового наказу
"06" жовтня 2025 р. м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Кушнір Б.Б., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, -
До Франківського районного суду м. Львова звернулася ОСОБА_1 із заявою про стягнення з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою; АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою; АДРЕСА_2 , аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту подання заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною повноліття.
Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суддя доходить висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За положеннями ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Як передбачено п. 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України, у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Також, у відповідності до п.4 ч.3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 28 ЦПК України, передбачено категорії справ, для яких установлено альтернативну підсудність.
Зокрема, відповідно до частини 1 статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
У розумінні даної норми, альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров'я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Частиною 16 вказаної статті передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1860739 від 03.10.2025, міститься інформація про зареєстроване місце проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до території Франківського районну м.Львова.
Разом з тим, у заяві про видачу судового наказу ОСОБА_1 зазначено, що зареєстроване місце проживання як заявника та боржника - АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання заявника: АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За змістом частини 1статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
Висновок про те, що довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування особи під час визначення підсудності розгляду справ, відповідає викладеним у постановах Верховного Суду від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17, від 02 вересня 2019 року у справі № 753/20939/17, провадження № 61-12898св18.
Отже, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як внутрішньо переміщена особа, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, вона може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Однак, заявник, вказавши у заяві своє фактичне місце проживання разом з дитиною, не долучила довідки встановленого зразку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, про які зазначила у заяві.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що заявник разом з дитиною має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування особи на території Франківського району м. Львова, що виключає можливість звернення до Франківського районного суду м. Львова.
Також до заяви заявником не долучено копію паспорта громадянина України та коду заявника, які заявником зазначені, що додаються до даної заяви.
Разом з цим, слід зазначити, що згідноч.3 ст.181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
З огляду на вищенаведене, законодавець надає право на отримання аліментів на утримання дитини тому із батьків, разом з яким проживає дитина, а відтак, для підтвердження права стягувача за заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів необхідно додати до заяви докази на підтвердження проживання дитини саме разом із заявником (стягувачем).
Проте, матеріали заяви не містять жодних доказів на підтвердження тих обставин, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із заявником. Самі лише посилання заявника на зазначені обставини не можуть бути належним їх доказом, а тому не приймаються судом.
Отже, заявником до заяви не надано відповідних доказів, що підтверджує право заявника на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Згідно з п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч.2 ст.167 ЦПК України).
На підставі наведено, слід у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментіввідмовити.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків(ч. 1 ст. 166 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 161, 165, 166, 167, 258, 260, 353, 354 ЦПК України-
постановив:
Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Роз'яснити заявникові, що відмова у видачі судового наказу з даних підстав не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому ЦПК України, після усунення її недоліків.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі невручення ухвали суду у день її складення, вони мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення учаснику. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Кушнір Б.Б.