Справа № 308/10988/25
(заочне)
06 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» в особі директора Сердійчук Я. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» в особі директора Сердійчук Я. через систему "Електронний суд" звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 23.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 було укладено Договір № 5744005 в електронній формі, за яким відповідачу на умовах строковості, платності та поворотності надано кредит в розмірі 10 000,00 грн, строком на 30 днів, з процентами за користування кредитом у розмірі 4500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Позивач зазначає, що 26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5744005. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 5744005.
Вказує, що станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість.
Позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №5744005 від 23.01.2022 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 16000.00 грн, з яких: - Заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) - 10000.00 грн. - Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги -5000.00 грн. - - Заборгованість за комісіями - 1000.00 грн.
Позивач зазначає, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ні на рахунки попереднього кредитора.
За таких обставин позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав .
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 21.07.2025 року перед позивачем по кредитному договору №5744005 від 23.01.2022 року становить 16000,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000,00 грн. - комісія за надання позики, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 та витрати на правничу допомогу.
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. Згідно прохальної частини позовної заяви просить суд розгляд даної позовної заяви здійснювати за відсутністю представника позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України. Оскільки відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, гр. ОСОБА_1 знятий з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 - з 22.05.2025 року, то ОСОБА_1 викликався до суду через оголошення на офіційному веб -сайті судової влади України, на 05.09.2025 року на 09 год. 50 хв., 30.09.2025 року на 09 год. 35 хв.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Окрім того, відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» №0610278510037 та з відмоткою «за закінченням терміну зберігання» за №0610273326378.
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
05.08.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 23.01.2022 р. ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву на кредит № 5744005.
Погоджені умови кредитування по заяві 5744005: Замовлена сума: 20000.00 грн. Замовлений строк: 30 днів Погоджена сума: 10000.00 грн. Погоджений строк: 30 днів Комісія за надання: 10.00 % одноразово Ставка процентів: 1.50 % за кожен день користування.
Відповідно до анкети-заяви на кредит №5744005 від 23.01.2022 року сторонами погоджено суму кредиту, строк кредиту, ставку процентів і комісію.
Судом встановлено, що 23.01.2022 р. між ТОВ "МІЛОАН" правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит №5744005 (індивідуальна частина).
Відповідно до п.п. 1.1.-1.7. п. 1 цього договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 10000,00 грн та надається строком на 30 днів з 23.01.2022 (строк кредитування) до 22.02.2022 (п.1.2, 1.3, 1.4 договору).
Відповідно до п. 1.5 договору - Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5500.00 грн. в грошовому виразі та 20,587.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 15500.00 гривень.
Відповідно до п. 1.5.1 договору - комісія за надання кредиту: 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 4500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п.п. 1.6-1.7 договору Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. 1.7. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.
Згідно з п. 2.1. договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
П. 2.3.1.2. договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Згідно п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Згідно з п. 6.1. договору - цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з п. 6.4. договору - Укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Вказаний договір був укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, та підписаний відповідачем із використанням електронного підпису шляхом одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договорів, вони прирівнюються до письмової форми.
Згідно із п.п. 7.1 п. 7 договору цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору.
Судом встановлено , що 23.01.2022 року між ТОВ "МІЛОАН" правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 було підписано графік платежів за договором про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022, що є Додатком №1 до Договору про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022.
Окрім того, 23.01.2022 року між ТОВ "МІЛОАН" правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту №5744005, що є Додатком №2 до Договору про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022.
Додаток №1 до договору містить графік платежів за договором про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022, додаток №2 - паспорт споживчого кредиту, підписавши які позичальник підтвердив: отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані, виходячи із обраних умов кредитування; отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за таким договором.
Судом встановлено, що згідно довідки про ідентифікацію наданою ТОВ «МІЛОАН» підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладено договір № 5744005 від 23.01.2022 ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП ідентифікатора): Одноразовий ідентифікатор - U95909; Дата відправки ідентифікатора позичальнику - 23.01.2022 року; номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор - +380505812674.
Судом встановлено, що згідно довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 11.07.2025 року вбачається, що на підставі договору №40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «ТОВ "Мілоан" - Видача», платежі були успішно проведені в системі. Деталі операцій: Номер в системі FONDY: 450654028 Номер операції: bcf5932c-ee9a-4b4a-bc0c ef4d3ffc2d09_637785457129304539 Дата проведення платежу: 23.01.2022 Призначення платежу: Кошти згідно договору 5744005 Сума платежу: 10000 Валюта платежу: UAH Платіжний метод: карта MASTERCARD Статус платежу: approved Номер карти: НОМЕР_2 НОМЕР_3 Банк картки отримувача: Monobank
26 липня 2024 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» та ТОВ «МІЛОАН» укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого первісний кредитор (клієнт) ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) за плату фактору ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому право грошової вимоги до боржників, та фактор стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом та боржниками.
Відповідно до п. 2.2 цього договору фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від боржників, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані фактором суми виявляться меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Як встановлено судом, 26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено акт приймання-передачі Реєстру Боржників для друку до Договору факторингу№ 26-07/2024 від 26.07.2024 року.Сторонами договору факторингу підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі реєстру боржників від 26.07.2024.
Як встановлено судом, 26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено акт приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за Договором факторингу№ 26-07/2024 від 26.07.2024 року.
Договір факторингу не визнано недійсним (доказів протилежного суду не надано), згідно ст. 204 ЦК України договір є дійсним і враховується судом.
Згідно витягу з реєстру боржників для друку за договором факторингу№ 26-07/2024 від 26.07.2024 року, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 16000,00 грн. яка складається із: 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000,00 грн. - комісія.
Згідно розрахунку заборгованості наданої ТОВ «МІЛОАН» за договором №5744005 станом на 04.03.2022 р. відповідач допустив загальний залишок заборгованості в розмірі 16000,00 грн., яка складається із: 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000,00 грн. - комісія.
Згідно з наданим розрахунком заборгованості за Кредитним договором, відповідно до якого надана фінансова послуга, а саме надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, станом на 21.07.2025 року , заборгованість ОСОБА_1 за договором № 5744005 від 23.01.2022 року становить 16000,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) 10 000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5000,00 грн.; заборгованість за комісіями 1000,00 грн.;
Зібрані докази вказують на те, що між ТОВ «МІЛОАН» і відповідачем укладено в електронній формі договір кредиту, на виконання якого ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на банківський рахунок відповідача кредит у загальному розмірі 10 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.
Після закінчення строку кредитування відповідач не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.
Нормативно-правове обґрунтування:
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
Отже, судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини, зокрема, між ними укладено договір кредиту.
Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав вищезазначений договір, за умовами якого отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі.
Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вищевказаний договір: договір про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022 року прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладений між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача ОСОБА_1 відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
У підписаному договорі відповідач ОСОБА_1 визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у кредитодавця виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги кредитодавця, що виникають в результаті грошових коштів.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 638 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Всупереч умовам договору, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання та не здійснив платежів для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала.
Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
В силу ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання, порядок погашення заборгованості та інші умови.
Отже, підписанням Договору відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що обізнаний у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.
ТОВ «МІЛОАН» належним чином виконало взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн, водночас ОСОБА_1 отримавши кредит, зобов'язання за договором №5744005 від 23.01.2022 не виконав.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підтвердження факту укладення договору, позивачем надано договір про споживчий кредит №5744005 від 23.01.2022 року, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості.
Наведене у свою чергу свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Так у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові та ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитного договору щодо надання кредитних коштів, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
Умови договору не оспорюються.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
У даній справі встановлено, що відповідач уклав із ТОВ «МІЛОАН» електронний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом), а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка перед позивачем по кредитному договору станом на 21.07.2025 року становить 16000,00 грн., яка складається із: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000,00 грн. - комісія.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем дотримано умови кредитного договору щодо строку кредитування та нараховано відсотки за користування кредитом у розмірі 5000,00 грн. в період з 24.01.2022 по 23.02.2022 включно.
Відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідач не оспорював даний кредитний договір у судовому порядку, доказів зворотного суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду контр розрахунку суми заборгованості, а відтак суд приходить до висновку, що нарахована позивачем сума боргу та наданий розрахунок заборгованості є належним доказом.
Таким чином, вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок вірним, докази зворотнього у суду відсутні.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору кредиту в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору в електронній формі, а також нарахований позивачем відповідно укладеного договору борг у сумі 15000,00 грн., з яких 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, який суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача.
Будь-яких доказів щодо неотримання ОСОБА_1 коштів від позивача, не проведення ним операцій по спірному рахунку, а також доказів щодо спростування даної заборгованості - матеріали справи не містять.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.5.1. договору №5744005 від 23.01.2022 року Комісія за надання кредиту: 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
З розрахунку заборгованості за договором вбачається, що до загального розміру заборгованості відповідача станом на 21.07.2025 року включено заборгованість за комісією за надання кредиту позичальнику у розмірі 1000,00 грн.
Отже, в договорі встановлено сплату позичальником комісії за надання кредиту позичальнику, тобто платежу, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Оскільки надання кредиту є обов'язком банку за кредитним договором, то така дія як надання кредиту позичальнику, обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Операція з обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
За вказаних обставин, позичальнику було встановлено плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а відтак, нарахування банком плати за цю послугу є безпідставною.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.
Крім того, суд зазначає, що Банк провів розрахунок заборгованості відповідача, включивши суми сплачені в рахунок погашення комісійних, при цьому не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і їх погодження зі споживачем при укладенні договору, а тому обов'язок позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Такі висновки суду зроблено у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 цього Закону. Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
З урахуванням наведеного, аналізуючи зміст договору, укладеного між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 суд дійшов висновку про те, що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме: нарахована сума комісії у розмірі 1000,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь кредитора заборгованості за комісією в сумі 1000,00 грн. є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Положеннямистатті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зістаттею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1статті 1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/ WestAllianceLimited» проти України'заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку,недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконанняробіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Окрім цього, у постанові від 07.09.2023 року у справі за № 202/8301/21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначає, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року адвокатське об'єднання "ЛІГАЛ АССІСТАНС" надає позивачу правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
Стороною позивача надано суду: договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», за яким адвокатське об'єднання взяло на себе зобов'язання надати клієнту юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до пункту 4.1. Договору вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
До матеріалів справи також було долучено прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» з переліком можливих наданих послуг та їх вартістю, затвердженого рішенням загальних зборів №01-11/2023 від 01.11.2023.
На виконання вимог п. 4.1. договору та ч. 3 ст. 137 ЦПК України надано: заявку на отримання юридичної допомоги №4 по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та опис виконаних робіт (наданих послуг), а також - витяг з акту № 13 про надання правничої допомоги від 30.06.2025, відповідно до якого адвокатським об'єднанням за вищевказаним договором надано послуги на загальну суму 9 000,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - за надання усної консультації з вивченням документів (2 год.), 6000,00 грн. - за складання позовної заяви (2 год.),
Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «Факторинг Партнерс» послуг Адвокатського об'єднання «Лігал Ассістанс» з надання правової допомоги в суді першої інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер, справа, що розглядається, не є складною, в справі - невелика кількість письмових доказів (справа в одному томі), представник позивача не брав участі в судовому засіданні при розгляді справи, суд вважає заявлений розмір витрат сторони позивача неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу у загальному розмірі 4 годин. Витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України -кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, доказів того, що ОСОБА_1 повністю сплатив заборгованість за кредитним договором, а також щодо неправомірності здійснення розрахунку заборгованості за наданим кредитом чи нарахування заборгованості за порушення грошового зобов'язання, суду не надано, також не надано спростування наданого позивачем розрахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості згідно договору №5744005 від 23.01.2022 року підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.141ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 (за подання позовної заяви).
Предметом позову є стягнення з відповідача суми заборгованості , яка у загальному розмірі складає 16000,00 грн.
Разом з тим, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 15000,00 грн.
За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 2271,00 грн.(2422,40 грн.*15000/16000,00).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 15000,00 грн., а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2271,00 грн., пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 30.09.2025 року, дата складання повного судового рішення-06.10.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -06.10.2025 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 623, 624, 628, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» в особі директора Сердійчук Я. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371)заборгованість за Договором №5744005 від 23.01.2022 року станом на 21.07.2025 р. у розмірі 15000,00 грн., з яких : прострочена заборгованість за кредитом 10 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 5000,00 гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) сплачений судовий збір в сумі 2271,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371);
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Дата складення повного тексту рішення - 06.10.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца