Провадження № 22-ц/803/5227/25 Справа № 211/6338/23 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
30 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 211/6338/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойкініч Роман Сергійович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І. О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позов мотивований тим, що в лютому 2019 року позивач познайомився з відповідачем, який представився особою, яка займається приватною юридичною практикою та надає платні юридичні послуги.
Після нетривалих перемовин, відповідач у лютому 2019 року завірив позивача, що може надати юридичні послуги з оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки на вул. Новорічна в м. Києві та оформити документи приватизації нежитлового приміщення по вул. Машинобудівна, 36, оф. 1 у м. Києві, позивач погодився з умовами відповідача щодо надання йому юридичних послуг.
Після досягнення між сторонами певних домовленостей, ОСОБА_3 почав наполягати на негайній виплаті йому 100% попередньої оплати за юридичні послуги, які будуть надані ним в майбутньому.
Так, позивачем, через АТ КБ «ПриватБанк» було перераховано на особисту картку відповідача грошові кошти в загальній сумі 199 000 грн.
Відповідач постійно наполягав на оплаті за свою роботу, але станом на листопад 2019 року склалася така ситуація, що ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань з надання юридичних послуг взагалі не виконав.
Станом на листопад 2019 року ОСОБА_4 отримав від позивача готівкою та через банківські переводи 23 500 доларів США та 49 500 грн.
На вимогу позивача відповідач склав 09 листопада 2019 розписку, в якій підтвердив, що отримав в забезпечення оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки в м. Києві 11 500 доларів США та для юридичного супроводу оформлення документів по приватизації приміщення по АДРЕСА_1 12 000 доларів США та 49 500 грн.
Відповідач умисно поставив неправильну дату в розписці, а саме 09 листопада 2012 року, хоча розписка складалась 09 листопада 2019 року. У свою чергу, позивач на це звернув увагу тільки 24 лютого 2021 року, про що відразу повідомив відповідача по телефону. Згідно наданої суду смс-переписки з відповідачем за 24 лютого 2021 року, останній погодився розписку переписати.
Позивачем 26 вересня 2023 року було направлено на адресу відповідача цінний лист з описом та заявою про виконання боржником своїх зобов'язань або повернути кошти. Проте лист позивача залишений відповідачем поза увагою, відповіді до цього часу не отримано. Станом на день звернення до суду з цим позовом, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов'язань та фактично користується коштами, наданими позивачем на власний розсуд. Загальна сума безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів становить 1 107 862,10 грн.
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані кошти в розмірі 1 107 862,10 грн та судові витрати у справі які складаються із 11 078,60 грн судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойкініч Р.С., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач у лютому 2019 року завірив позивача, що може надати юридичні послуги з оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки на вул. Новорічна в м. Києві та оформити документи приватизації нежитлового приміщення по вул. Машинобудівна, 36, оф. 1 у м. Києві, позивач погодився з умовами відповідача щодо надання йому юридичних послуг зі сплатою 100% попередньої оплати за юридичні послуги, які будуть надані ним в майбутньому.
Позивачем, через АТ КБ «ПриватБанк» було перераховано на особисту картку відповідача грошові кошти в загальній сумі 199 000 грн, однак взятих на себе зобов'язань з надання юридичних послуг відповідач взагалі не виконав.
Станом на листопад 2019 року ОСОБА_4 отримав від позивача готівкою та через банківські переводи 23 500 доларів США та 49 500 грн.
На вимогу позивача відповідач склав 09 листопада 2019 розписку, в якій підтвердив, що отримав в забезпечення оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки в м. Києві 11 500 доларів США та для юридичного супроводу оформлення документів по приватизації приміщення по АДРЕСА_1 12 000 доларів США та 49 500 грн, однак віш умисно поставив неправильну дату в розписці, а саме 09 листопада 2012 року, хоча розписка складалась 09 листопада 2019 року. Позивач на звернув увагу на неправильну дату в розписці і тільки 24 лютого 2021 року помітив, про що відразу повідомив відповідача по телефону. Згідно наданої суду смс-переписки з відповідачем за 24 лютого 2021 року, останній погодився розписку переписати.
Позивачем обраний спосіб захисту свого порушенного парва як стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, проте, у разі встановлення судом помилкового визначення позивачем способу захисту свого порушеного права апелянт просить суд застосувати норми з урахуванням класичного принципу «суд знає закони», оскільки суд має можливість застосувати інші норми права, ніж ті, що були зазначені позивачем.
Апелянт зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що зміст розписки для суду є незрозумілим, тому цей доказ оцінений судом як суперечливий і суд дійшов висноку про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки розписку складав саме відповідача і саме на нього покладена відповідальність за чіткий та зрозумілий правочин.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бойкініч Р.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивача, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 через АТ КБ «ПриватБанк» було перераховано на картку відповідача ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 199 000 грн, а саме: 28 лютого 2019 року - 54 000 грн, 04 березня 2019 року - 54 000 грн, 21 березня 2019 року - 27 000 грн, 25 березня 2019 року - 27 000 грн, 28 березня 2019 року - 27 000 грн, 25 лютого 2019 року 10 000 грн (а.с. 8-13).
Крім того, згідно копії розписки ОСОБА_2 від 09 листопада 2012 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 за послуги з оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки у м. Києві в розмірі еквіваленту 11 000 доларів США та оформлення документів приватизації нежитлового приміщення по вул. Машинобудівна, 36 оф. 1 у сумі 12 000 доларів США та 49 500 грн. (а.с.14).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 107 862,10 грн, оскільки позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем щодо оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки, оформлення документів приватизації нежитлового приміщення, а також будь-яких інших зобов'язань, проте здійснював ці платежі протягом тривалого часу.
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанці про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позовни вимог, з огляду на наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Отже, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, у тому числі у виді розірвання договору.
Права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Згідно зі ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Тобто, для застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для передачі заявлених до стягнення грошових коштів.
Як вбачається із матеріалів справи між позивачем та відповідачем існувала домовленість щодо надання відповідачем послуги з оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки у м. Києві та оформлення документів приватизації нежитлового приміщення по вул. Машинобудівна, 36 оф. 1, а тому викладені позивачем обставини виключають безпідставність отримання відповідачем грошових коштів та виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, тому в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити саме з цих підстав.
Слід зазначити, що як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі сам позивач зазначає, що грошові кошти передавались ним саме в межах виконання договірних зобов'язань з приводу надання відповідачем послуги з оформлення та супроводу договору купівлі-продажу земельної ділянки у м. Києві та оформлення документів приватизації нежитлового приміщення по вул. Машинобудівна, 36 оф. 1, підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення грошових коштів, як отриманих без достатньої правової підстави, послугувало те, що відповідач, на переконання позивача, не виконав належним чином свої договірні зобов'язання.
Отже, у разі виконання належним чином своїх договірних зобов'язань ОСОБА_2 , або у разі згоди повернути позивачу кошти через неналежне виконання договірних зобов'язань, позивач не мав наміру звертатися до суду з позовом ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, як отриманих відповідачем без достатньої правової підстави.
Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів остаточно набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
При цьому доводи апеляційної скарги про те, що те позивачем обраний спосіб захисту свого порушенного парва як стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, проте, у разі встановлення судом помилкового визначення позивачем способу захисту свого порушеного права апелянт просить суд застосувати норми з урахуванням класичного принципу «суд знає закони», оскільки суд має можливість застосувати інші норми права, ніж ті, що були зазначені позивачем суперечать вимогам п.п. 4 і 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України відповідно до яких предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначитися з предметом позову означає для позивача чітко сформулювати матеріально-правову вимогу, яку він просить задовольнити судом, і обґрунтувати її фактичними обставинами, які захищають його права чи інтереси. Це ключовий етап при підготовці позовної заяви, адже від правильного визначення предмета позову залежить подальший розгляд справи та ухвалення судового рішення.
При цьому суд розглядає позов у межах заявлених позовних вимог, що означає, що він не може виходити за межі того, що просить позивач, окрім випадків, коли це необхідно для повного захисту прав сторін. Це закріплено в цивільному процесуальному законодавстві України, зокрема у статті 13 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, і є принципом диспозитивності, згідно з яким позивач визначає предмет та підстави свого позову.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , вважає за необхідне змінити мотиви відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів, у зв'язку з чим залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та змінює рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів.
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойкініч Роман Сергійович, залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: