Провадження № 22-ц/803/8224/25 Справа № 176/3623/24 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,
суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Волчек Н.Ю., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей» (далі - ТОВ «ФК «Смарт Пей», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3001179617701 від 27 листопада 2018року в розмірі 7 866,16грн; та за кредитним договором № 26257019617468 від 30 серпня 2014року в розмірі 45 131,06грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 27 листопада 2018року між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви № 3001179617701 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування банківських осіб де визначено основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту. З умовами якого відповідачка погодилася, про що свідчить наявність її особистого підпису на відповідній заяві.
На підставі зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 10 847,90грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Розмір процентної ставки 0,01 % річних, розмір комісії за користування кредитом 3 %.
30 серпня 2024року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26257019617468, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 29 000,00грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Розмір процентної ставки 46 % річних.
Станом на 07 травня 2024року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 3001179617701 від 27 листопада 2018року становить 7866,16грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 3 612,32грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 1,44грн; заборгованості за комісією - 4 252,40грн.
Станом на 07 травня 2024 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 26257019617468 від 30 серпня 2014року становить 45131,06грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 29 502,53грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 15 628,53грн.
08 травня 2024року між АТ «ПУМБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінако» (далі - ТОВ «ФК «Фінако») укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 1, за яким ТОВ «ФК «Фінако» отримало (набуло) право грошової вимоги до боржників банку, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача.
16 липня 2024року між ТОВ «ФК «Фінако» та ТОВ «ФК «Смарт Пей» було укладено договір факторингу № 2, за яким ТОВ «ФК «Смарт Пей» отримало (набуло) право грошової вимоги до боржників банку, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача.
Отже, за вказаним договором факторингу до ТОВ «ФК «Смарт Пей» перейшло право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 по вищевказаних кредитних договорах.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Смарт Пей» заборгованість за кредитним договором № 3001179617701 від 27 листопада 2018року в розмірі 7 866,16грн; та за кредитним договором № 26257019617468 від 30 серпня 2014року в розмірі 45 131,06грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачкою було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
27 червня 2025року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025року.
В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитних договорів та перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , а також існування заборгованості за кредитними договорами. Суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем. Крім того, вважала, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який би підтверджував отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем. Також посилалася на пропуск позивачем строку позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2025року витребувано з Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 14 липня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
27 листопада 2018року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3001179617701 /а.с.61/.
Кредитний договір було укладено шляхом підписання позичальником заяви про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб, де визначено основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту. З умовами якого відповідачка погодилася, про що свідчить наявність її власноручного підпису на відповідній заяві.
На підставі зазначеного кредитного договору позичальниці надано кредитні кошти в розмірі 10 847,90грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Розмір процентної ставки 0,01 % річних, розмір комісії за користування кредитом 3 %.
Пунктом 2.2.5 Розділу І Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» передбачено, що підписанням заяви на приєднання до договору, клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення договору клієнт ознайомився з повним текстом договору, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами договору /а.с.64-86/.
Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.4.1 розділу І Публічної пропозиції дата набрання чинності договору визначається заявою на приєднання договору, якщо інше не передбачене умовами договору та/або заявою про приєднання до договору. Договір діє протягом невизначеного строку і може бути розірваний за ініціативою банку або за ініціативою клієнта у випадках закриття всіх карткових рахунків та інших рахунків, відкритих за цим договором та/або відмови від усіх послуг банку.
Згідно пункту 2.2.3 розділу І Публічної пропозиції укладаючи цей договір, клієнт та банк приймають на себе всі обов'язки та набувають всіх прав, передбачених договором.
Відповідно до пункту 5.1.6, 5.1.7 розділу І Публічної пропозиції клієнт зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати банку вартість послуг, які надані банком та договором та інші платежі, відповідно до умов договору та встановлених тарифів.
З виписки по особовому рахунку, наданої позивачем, вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 з 24 листопада 2018року по 07 травня 2024року користувалася карткою, частково сплачувала заборгованість /а.с.15-16/.
Станом на 07 травня 2024року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 3001179617701 від 27 листопада 2018року становить 7866,16грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 3 612,32грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 1,44грн; заборгованості за комісією - 4 252,40грн /а.с.10-11/.
30 серпня 2014року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26257019617468 /а.с.108 зворот/.
Кредитний договір було укладено шляхом підписання позичальником заяви про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб, де визначено основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту. З умовами якого відповідачка погодилася, про що свідчить наявність її власноручного підпису на відповідній заяві.
На підставі зазначеного кредитного договору позичальниці надано кредитні кошти в розмірі 29 000,00грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Розмір процентної ставки 46 % річних.
З виписки по особовому рахунку, наданої позивачем, вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 з 24 листопада 2018року по 07 травня 2024року активно користувалася карткою та вносила суми для погашення заборгованості /а.с.34-42/.
Станом на 07 травня 2024 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 26257019617468 від 30 серпня 2014року становить 45 131,06грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 29 502,53грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 15 628,53грн /а.с.29-31/.
08 травня 2021року між АТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Фінако» укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 1, за яким ТОВ «ФК «Фінако» отримало (набуло) право грошової вимоги до боржників банку, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідачки /а.с.44-46/.
16 липня 2024року між ТОВ «ФК «Фінако» та ТОВ «ФК «Смарт Пей» було укладено договір факторингу № 1, за яким ТОВ «ФК «Смарт Пей» отримало (набуло) право грошової вимоги до боржників банку (позикодавця), вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідачки /а.с.50-51, 52/.
17 липня 2024року на виконання вимоги даного договору ТОВ «ФК «Смарт Пей» перерахувало на рахунок ТОВ «ФК «Фінако» 1 585 266,65грн /а.с.63/.
Згідно реєстру боржників загальна сума заборгованості відповідачки станом на дату укладання договору факторингу за кредитними договорами становить 52 997,22грн /а.с.60/.
22 липня 2024року та 29 серпня 2024року ТОВ «ФК «Смарт Пей» направило на адресу відповідачки письмові вимоги (повідомлення) про погашення заборгованості за кредитними договорами, проте заборгованість відповідачкою погашена не була /а.с.62/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику.
Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів Товариство обґрунтовувало наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитними договорами № 3001179617701 від 27 листопада 2018року та № 26257019617468 від 30 серпня 2014року, в яких умова щодо процентної ставки погоджена з позичальницею під її розпис.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку ТОВ «ФК «Смарт Пей» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Водночас, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.
В Заяві про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб від 27 листопада 2018року, яка містить підпис відповідачки ОСОБА_1 , зазначено базовий розмір процентів 0,01 % річних.
В Заяві про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб від 30 серпня 2014року, яка містить підпис відповідачки ОСОБА_1 , зазначено базовий розмір процентів 46% річних.
Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в Заявах про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб, що особисто підписані відповідачкою.
Підписанням Заяв про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб від 27 листопада 2018року та від 30 серпня 2014року без будь-яких застережень відповідачка підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідачка тривалий час вносила плату відповідно до умов зазначених вище угод, вказує на вільне волевиявлення позичальниці в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.
Зміст зобов'язання в наведеному Заявах про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб від 27 листопада 2018року та від 30 серпня 2014року викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Заяв позичальниці, наданого Товариством розрахунку та банківської виписки дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальниця зобов'язана повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальницею з умовами договору щодо розміру процентів за кредитними договорами; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені Заяви про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб від 27 листопада 2018року та від 30 серпня 2014року, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.
Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Смарт Пей», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачкою кредитних договорів, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується частковим виконанням нею своїх зобов'язань за кредитними договорами, що вбачається із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, з якого видно, що ОСОБА_1 періодично здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості, останній раз 27 червня 2019року на суму 1205,96грн по кредитному договору № 3001179617701 від 27 листопада 2018року та 30 травня 2019року на суму 1 947,24грн по кредитному договору № 26257019617468 від 30 серпня 2014року.
Заперечуючи проти укладення кредитного договору, відповідачка не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування цих обставин, не заявляла відповідних клопотань.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірними кредитами.
Однак такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.
Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов'язаннях та їх розмір станом на 07 травня 2024року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.
Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.
Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договорами, що підтверджує факт укладення кредитних договорів між сторонами.
Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «ФК «Смарт Пей», не довела відсутність заборгованості.
Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підписи у кредитних договорах, в яких погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов'язань за договорами, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачкою дій щодо часткового погашення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований належними та допустимими доказами, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором був перевірений судом, який визнає його належним та допустимим доказом у справі. Відповідачка, в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надала суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів, не заявляла відповідні клопотання.
Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк позовної давності є безпідставними.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз викладених вище норм вказує, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що моментом перебігу позовної давності за вказаними кредитними договорами є момент, коли позивач міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, а тому перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу ОСОБА_1 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що останній самостійний платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 було здійснено 27 червня 2019року на суму 1 205,96грн по кредитному договору № 3001179617701 від 27 листопада 2018року та 30 травня 2019року на суму 1 947,24грн по кредитному договору № 26257019617468 від 30 серпня 2014року, що підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості та виписками по рахунку.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022року у справі № 679/1136/21.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020року № 211 з 12 березня 2020року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023року.
Також «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у березні 2022року було доповнено 19 пунктом відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, строк на подачу позовної заяви Товариством не порушено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв'язку із воєнним станом.
З приводу комісії за обслуговування кредиту, яку відповідачка вважала незаконною в силу вимог частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування», тобто саме з цього часу законодавець залишив за банком можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.
Зокрема 10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023року у справі № 204/224/21.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1, ч.2 ст. 8, ч.1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитних договорів № 3001179617701 від 27 листопада 2018року та № 26257019617468 від 30 серпня 2014року умов про необхідність сплати відповідачкою комісії за користування кредитом, а також подальше стягнення нарахованої комісії позивачем з відповідачки, апеляційний суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для такого стягнення.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025року.
Судді: