07 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2256/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
15.05.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні у період із 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року із врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині. Під час служби, зокрема за період з 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року відповідач проводив нарахування грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що суперечить вимогам законодавства, оскільки грошове забезпечення за вказаний період повинно було розраховуватися з урахуванням такої розрахункової величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідачем подано відзив, відповідно до змісту якого позов не визнав та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з дня набрання законної сили рішенням суду у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та з 29 січня 2020 року діє попередня редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт. Поряд з тим пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж положення пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, то, на думку відповідача, немає правових підстав обчислення грошового забезпечення з урахуванням всіх його складових за спірні періоди, враховуючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови КМУ №704.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач у період з 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ).
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) від 05.03.2025 №226-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
З наявних у матеріалах справи архівних відомостей про грошового забезпечення позивача за 2020, 2021, 2022 роки встановлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші види грошового забезпечення, в тому числі грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, обчислювались з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечувалось відповідачем в ході судового розгляду справи.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни, відповідно до яких пункт 4 Постанови №704 викладено в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме:« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд вкотре наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Натомість зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 №2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX(далі - Закон №1082-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX (далі - Закон №1928-IX) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у період з 19 січня 2020 по 18 липня 2022 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
При цьому, незважаючи на скасування пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року лише з 29.01.2020, перерахунок грошового забезпечення позивача слід здійснити з 19.01.2020, оскільки, як зазначено вище, суд не може застосовувати положення нормативно-правових актів (в даному випадку п. 4 Постанови №704), які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.
При цьому, суд наголошує, що пункт 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, фактично суперечив акту вищої юридичної з 01.01.2020 - дата набрання чинності Закону №294-IX, який не містив застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в тому числі встановленого на 1 січня 2018 року.
Крім того, пунктом 2 Постанови 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Згідно з частиною третьою статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У силу приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права перерахунок та виплату із 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, окрім грошового забезпечення, також і грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
При цьому, суд наголошує, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Решта доводів та заперечень учасників справи зазначених вище висновків суду не спростовують.
Згідно з ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) щодо застосування у період із 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як розрахункової величини при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
3. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати ОСОБА_1 з 19 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя В.О. Григораш