12 вересня 2025 року справа № 580/5544/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Олійник розглянув у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/5544/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) [представник не прибув] до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) [представник не прибув] про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА / ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
19.05.2025 вх.25295/25 представник позивача - адвокат Коломойцев М.М. (ордер серії АН №1692314) у позовній заяві просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 25.05.2022 до 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 25.05.2022 до 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
11.06.2025 прийнята позовна заява до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, 10.07.2025 суд здійснив перехід від спрощеного до загального провадження, підготовче судове засідання призначене на 29.08.2025 - закрите підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позову зазначено, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України №704, проте за спірний період розмір посадового окладу позивача розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач позов не визнав, 30.06.2025 вх.№33254/25 надав до суду відзив та зазначив, що після набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 зміст пункту 4 постанови №704 суперечить приписам пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців, застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року є безпідставним, оскільки постанова КМУ №704 не містить норми права в такій редакції.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 з 25.05.2022 по теперішній час, що вбачається з копії військового квитка.
Звернувшись за правовою допомогою щодо правильності обрахунку грошового забезпечення позивачем з'ясовано, що відповідачем за період з 25.05.2022 до 20.05.2023 (день набрання чинності постанови КМУ від 12 травня 2023 року №481, якою змінене правове регулювання механізму обчислення грошового забезпечення) виплачувалось у неналежному розмірі.
Оскільки під час обчислення грошового забезпечення позивача у зазначений період, відповідач керувався приписами постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені постановою КМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, то не погодившись із обчисленням застосованого прожиткового мінімуму для визначення грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить до часткового задоволення з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є підприємства, які використовують працю фізичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску роботодавцями є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат. Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством, є базою для нарахування єдиного внеску.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частини 2, 3 статті 9 Закону №2011).
Відповідно до пунктів 2, 3 Розділу 1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (далі Інструкція №558), грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством, складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до п.1 Розділу 2 Інструкції №558 розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), якою встановлено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2 (далі Постанова №704). Відповідно до пункту 2 Постанови №704, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: “21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладений в такій редакції: “установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Закон України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3), тому зазначення у п.4 Постанови №704 у формулі обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, окрім того пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Закон України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294) та Закон №1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, відповідно, не містять.
Згідно з п. 4 Постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд зазначив: суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Беручи до уваги ч.3 ст.7 КАС України, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 п. 4 Постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тому через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 роки), виникли підстави для обрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21.
Встановлене п.3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, позаяк такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тому з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/18584/23 висновує у п.18 постанови: станом на 29.01.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення працівникам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій, не приймалося. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118463112).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Верховний Суд у справі №640/16224/19 зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У період військової служби позивача з 25.05.2022 до 20.05.2023 відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у сумі 1762 грн.
Надаючи оцінку позовній вимозі щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 25.05.2022 до 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, є необґрунтованою та не належить до задоволення, позаяк у матеріалах справи немає заяви позивача, проте у листі-відповіді від14.04.2025 вих №36/1078 на вх.від 08.04.2025 №34/550 вказано про розгляд звернення без покликання но відповідний нормативно-правовий акт.
Згідно зі ст.3 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ст.15 Закону № 393/96-ВР). Відповідно до ст.12 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру». Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України. Адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації (п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX).
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Мотиви здійснення органами публічної влади власних повноважень мають відповідати мотивам, з якими ці повноваження були надані законом. Органам публічної влади заборонено використовувати свої повноваження з неналежних мотивів або з неналежною ціллю, навіть якщо результат буде подібний до досягнутого в рамках законних дій. Принцип “належного врядування» не має перешкоджати органам влади виправляти ненавмисні помилки, навіть ті, яких вони припустились внаслідок недбалості (АДМІНІСТРУВАННЯ І ВИ: Посібник - принципи адміністративного права у відносинах між особами та органами публічної влади / https://rm.coe.int/handbook-administration-and-you/1680a06311).
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи і вправі обрати найбільш ефективний спосіб захисту такого права, який відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи, однак, перебирання непритаманних суду повноважень суб'єкта владних повноважень неможливе за відсутності всіх умов, необхідних для втручання у дискреційні повноваження відповідного суб'єкта. Рішення, яке приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, що визначені частиною другою статті 2 КАС України (висновки ВС у справі №380/13558/21).
Відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX (далі - Закон № 2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону № 2073). Особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов'язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (ч.1 ст.38 Закону № 2073). Заява подається в усній чи письмовій формі (ч.1 ст.39 Закону № 2073). Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (ч.2 ст.41 Закону № 2073). У науково-практичному коментарі до Закону України “Про адміністративну процедуру» зазначено: принципи добросовісності та розсудливості корелюються насамперед з п.5 та п.6 частини 2 ст.2 КАС України як критеріями для оцінки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Надаючи оцінку доказам і доводам представника позивача за відсутності окреслення змісту і характеру порушеного права позивача, на підставі перевірених обставин справи сукупно, системного аналізу законодавства у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності дій під час розгляду звернення позивача, тому адміністративний позов належить задовольнити частково: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.04.2025 за вх.№34/550 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2025 за вх.№34/550 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, тому ів іншій частині позовних вимог належить відмовити.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору (посвідчення УБД), підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позову задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.04.2025 за вх.№34/550.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2025 за вх.№34/550 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати не належать розподілу.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: Військової частини НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 07.10.2025 (протягом 10 робочих днів з урахуванням перебування судді в службовому відрядженні та на лікуванні).
Суддя Лариса ТРОФІМОВА