Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.10.2025 р. справа №520/21192/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю "МК РІАЛ" (далі за текстом - позивач, заявник)
до Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт від 04.02.2025 № 129943, винесену в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті А. Іваницькою за результатами розгляду справи про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», виявленого під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «МК «РІАЛ» накладено адміністративно -господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що: 1) вантажний автомобіль не обладнаний тахографом з причини невстановлення заводом - виробником; 2) найманий працівник вів індивідуальну контрольну книжку водія транспортного засобу; 3) товар вантажним автомобілем переміщувався у межах власної господарської діяльності без надання послуги з перевезення стороннім особам. Твердив про відсутність події та складу протиправного діяння, відповідальність за яке запроваджена ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".
Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вантажний автомобіль д.р.н.з НОМЕР_1 вагою 7,5т. використовувався 03.01.2025р. без подання до заходу державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки документів про повірений та діючий тахограф, тобто без дотримання вимог ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт". Твердив, що означене діяння містить подію і склад протиправного діяння, відповідальність за яке запроваджена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у вигляді штрафу розміром - 17.000,00грн.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, які відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні учасниками суспільних відносин до суду доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб»єктів господарювання; набув правового статусу юридичної особи приватного права, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб; фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 35855917; є власником транспортного засобу - вантажного автомобіля д.р.н.з НОМЕР_1 (далі за текстом - Автомобіль); вага даного автомобіля без навантаження згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 перевищує показник у 3,5т.; згідно з товарно-транспортною накладною №РВ1 від 03.10.2025р. Автомобіль використовувався у процедурі переміщення товарно матеріальних цінностей від заявника 9у якості вантажовідправника) до ФОП ОСОБА_1 .
За викладеними у позові доводами, 03.01.2025 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Кот Ю.Д. на ділянці а/д Н-12 «Суми - Полтава», км 28 було проведено перевірку транспортного засобу INTERCARGO TRUCK державний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ "МК РІАЛ".
Результати рейдової перевірки були оформлені актом від 03.01.2025р. №АР 103061 (далі за текстом - Акт №АР 103061).
У тексті Акту №АР 103061 викладені власні судження суб»єкта владних повноважень про перевезення заявником вантажу згідно з товарно-транспортною накладною №Р81 від 03.01.2025 за відсутності у водія на момент перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа, чим порушено ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.3.3 наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010р..
Правова позиція сторони позивача полягає у тому, що Автомобіль не обладнаний тахографом, оскільки встановлення тахографу не передбачене заводською комплектацією транспортного засобу (що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі до договору №050520F/AK1 від 01.06.2020, згідно якого зазначений автомобіль придбавався для використання у господарській діяльності позивача (лізингоодержувача за цим договором), але замість тахографа водієм була пред»явлена належно заповнена Індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_2 .
Суб»єктом у ході розгляду справи ці обставини не спростовані та не поставлені під сумнів.
Тож у межах розгляду даного спору суд виходить із доведеності цих обставин.
Повідомленням №5419/40/24-25 від 17.01.2025р. заявник був сповіщений про розгляд справи за актом №АР 103061 на 04.02.2025р. з 9:00год. до 11:00год.
Із посиланням на Акт №103061 суб»єктом владних повноважень було прийнято постанову від 04.02.2025р. №129943 про застосування 17.000,00грн. штрафу.
Як з»ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб'єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст.48, 60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті Акту №АР103061 судження про скоєння правопорушення у вигляді неподання до рейдової перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа в Автомобілі та об»єктивної нездатності письмового документа у формі Індивідуальної контрольної книжки водія замінити технічний пристрій тахограф на постійній основі.
Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Ключовими питаннями у межах даного спору є: 1) правомірність постійного використання письмового документа у формі Індивідуальної контрольної книжки водія замість технічного пристрою - тахограф з причини технічної неможливості обладнання Автомобіля тахографом; 2) правомірності застосування міри юридичної відповідальності у вигляді штрафу за ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у випадку твердження учасника суспільних відносин про здійснення технологічної операції з переміщення товарно-матеріальних цінностей власним вантажним транспортним засобам у внутрішньогосподарських цілях.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суспільні відносини з приводу використання суб'єктами господарювання у межах провадження підприємницької діяльності вантажного автомобільного транспорту унормовані, зокрема, приписами Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Законом України від 06.03.2008р. №129-VI; далі за текстом - Конвенція №153), Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР "Про транспорт", Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-XII "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567), Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в Міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385), а також приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).
Стосовно обов'язку учасників суспільних відносин - суб»єктів господарювання забезпечити обладнання вантажних автомобілів повною масою понад 3,5 тон, які задіяні у технологічному процесі створення умов (організації) перевезень (фізичного переміщення) вантажу із використанням праці найманого водія (як для задоволення потреб третіх сторонніх суб»єктів права (тобто на комерційній особі), так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб такого учасника суспільних відносин (тобто у разі фізичного переміщення вантажу у межах однієї і тієї ж юридичної особи без надання послуги з перевезення замовнику)) суд зазначає, що згідно з п.1 ст.1 Конвенції №153 Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.
Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції №153 жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.
Отже, нормами міжнародного акту права чітко передбачено необхідність обов'язкового обліку часу роботи найманого водія у звичайних умовах життєдіяльності.
За визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відтак, за нормами наведеного національного закону України кваліфікуючою умовою для визнання учасника суспільних відносин перевізником є наявність у такого учасника правового статусу фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіяність у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.
Натомість, ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).
Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами
За правилами п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
У силу застереження п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Звідси слідує, що вимога про обов»язковість обладнання транспортного засобу - вантажного автомобіля повною масою понад 3,5т. тахографом є чіткою та однозначною, множинного тлумачення поза розумним сумнівом не допускає.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що з аналізу змісту наведених вище норм права чітко, однозначно та безумовно слідує висновок про існування у кожного учасника суспільних відносин, котрий використовує для організації процесу перевезення вантажу (як для потреб третього стороннього суб»єкта права - замовника, так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб) транспортний засіб - вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. із використанням праці найманого водія обов»язку обладнання цього транспортного засобу тахографом та використання тахографу під час експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.
Така вимога викликана виключно потребою у забезпеченні публічного інтересу суспільства на безпеку дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника - юридичну особу, котра надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника - юридичну особу, котра здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому суб»єкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт), бо протилежне тлумачення цієї вимоги із неминучістю призводить до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин у однакових умовах - участь у дорожньому русі транспортних засобів - вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власно створеної послуги з перевезення).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті (затверджено постановою КМУ від 11.02.2015р. №103), Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567) державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті та територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті, у тому числі і у спосіб проведення рейдових перевірок, якою за визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до ч.17 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У силу спеціального застереження ч.20 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Згідно з ч.1 ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Частиною 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, положення ч.1 ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" прямо кореспондують положенням ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", з яких слідує, що перелік документів, котрі мають бути фізично наявні як у автомобільного перевізника, так і у працівника автомобільного перевізника - найманого водія під час здійснення господарської операції з перевезення вантажу не обмежені виключно нормами Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".
Тому суд вважає, що до кола таких документів віднесені також і документи, згадані у нормах Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385) та у нормах Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).
Так, згідно з п.1.4 Інструкції №385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016); технічне обслуговування тахографа - технічні операції з приведення тахографа у робочий стан відповідно до інструкції його виробника, які включають активацію, зчитування даних цифрового тахографа, періодичні перевірки, ремонт, заміну тахографа або пов'язаного з ним устаткування, адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Пунктом 3.3 Інструкції №385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відтак, за приписами п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі і подати службовій/посадовій особі Державної служби України з безпеки на транспорті у межах рейдової перевірки: 1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; 2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016) або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; 3) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти (у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа); 4) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа (у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до цифрового тахографа).
При цьому, згідно з п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, у разі використання цифрового тахографа - забезпечує використання особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Згідно з п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Як то указано у п.6.4 Положення №340, графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника. У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Відповідно до п.14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно з п.15 Порядку №1567 предметом рейдової перевірки є, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. в обов»язковому порядку повинен бути обладнаний повіреним та діючим тахографом, а використання Індивідуальної контрольної книжки водія замість технічного пристрою - тахограф є виключно тимчасовим засобом контролю за дотримання дисципліни у сфері вантажних перевезень автомобільним транспортом (зокрема, за параметрами: режим роботи водія, швидкість руху) у разі тимчасової несправності тахографа.
До того ж, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: або заповнені тахокарти, або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, або заповнену індивідуальну контрольну книжку водія (а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом).
Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовій позиції постанови Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі 820/4624/17.
Відтак, чинним законодавством не передбачена можливість відсутності контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв.
Такий саме правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при розгляді даного спору окружний адміністративний суд зважає на те, що у силу правового висновку п.41 постанови Верховного Суду від 31.07.2024р. у справі №440/5873/23 при здійсненні визначених законодавцем відповідних вантажних перевезень транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом за для контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв. Аналізуючи наведені вище правові норми, колегія суддів вважає, що приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Тобто, приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.
За змістом п.45 постанови Верховного Суду від 31.07.2024р. у справі №440/5873/23 вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Згідно з ч.1 ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд зазначає, що найманий водій дійсно може підтвердити відсутність обов»язку використання у конкретні календарні дні тахографа не лише заповненими тахокартами, особистою карткою водія, роздруківкою даних роботи тахографа, записами на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа, бланка підтвердження діяльності найманого водія, але й будь-якими іншими письмовими документами, котрі засвідчують відсутність події перевезення вантажу вантажним автомобілем із використанням праці найманого працівника.
Разом із тим, обов'язковою умовою є фізична наявність цих документів на момент проведення рейдової перевірки і подання цих документів найманим водієм працівнику суб»єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що незважаючи на поведінку найманого водія стосовно надання чи ненадання працівникам Укртрансбезпеки у межах рейдової перевірки будь-яких документів - суб"єкт владних повноважень як під реалізації владних управлінських функцій контролю у межах рейдової перевірки, так і під час розгляду справи про застосування штрафу повинен забезпечити відповідність реально вчинених власних управлінських волевиявлень критеріям за ч.2 ст.2 КАС України, позаяк подія та склад правопорушення за абз.3 ч.1 ст.60 Закону від 05.04.2001 №2344-III утворюються безвідносно до змісту поведінки найманого працівника, а виключно в залежності від фізичного знаходження у розпорядженні найманого водія документів, визначених ст.ст.39 і 48 Закону від 05.04.2001 №2344-III, що підтверджується фактом передачі таких документів працівнику Державної служби України з безпеки на транспорті та в залежності від наявності у учасника суспільних відносин, котрий використовує вантажний автомобіль (у тому числі і у власника вантажного автомобілю) правового статусу перевізника у конкретній життєвій ситуації.
У межах спірних правовідносин наявний випадок, коли найманий водій у межах рейдової перевірки не подав працівникам суб»єкта владних повноважень письмових документів про експлуатацію повіреного та діючого тахографа.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про застосування 17.000,00грн. штрафу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з"ясував із достатньою повнотою, положення належної норми закону витлумачив вірно, правильно зважив на те, що найманий водій не подав працівникам суб»єкта владних повноважень на момент проведення рейдової перевірки ані письмових документів про відсутність обов»язку використання тахографа, ані письмових документів про експлуатацію повіреного та діючого тахографа.
Під час вирішення спору окружний адміністративний суд на виконання ч.5 ст.242 КАС України зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 9) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 10) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.
У ході розгляду справи судом не знайдено доказів існування у межах спірних правовідносин таких дефектів (недоліків, вад) у реалізації суб»єктом владних повноважень управлінської функції контролю, котрі б призвели або були об»єктивно здатні спричинити викривлення (спотворення, перекручення) справжніх обставин фактичної дійсності або порушення права заявника на участь у процедурі прийняття рішення за рахунок позбавлення можливості подання істотних, вагомих та доречних аргументів.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко