Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 жовтня 2025 року справа №520/20127/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2
до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), який діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення про відмову у перетині державного кордону України, прийняту 21.04.2024 представниками відповідача відносно ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняту 21.04.2024 представниками відповідача відносно ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.04.2024 при спробі законного перетину державного кордону України позивачу було відмовлено у перетині державного кордону України, чим створено неправомірну перешкоду виїзду за межі України. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач 12.08.2024 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач 21.04.2024 разом зі своєю сім'єю, а саме: дружиною - ОСОБА_3 , двома дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка є дитиною-інвалідом віком до 18 років, намагався перетнути державний кордон у міжнародному пункті пропуску Маяки-Удобне-Паланка.
Представником НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що особі тимчасового обмежено у праві виїзду з України згідно статті 20 Закону України «Про Державну службу України», відсутні документи на право перетину Державного кордону, або відповідно до статті 33, 64 Конституції України; Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами та доповненнями); ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 2, п. 2-1-2-12 Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995, громадянин не має права на перетин Державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
Із вказаним рішенням позивач не погоджується, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Постановою від 27.01.1995 №57 Кабінет Міністрів України затвердив Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі по тексту - Правила №57), за приписами пункту 1 якого такі визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.
За пунктом 2-6 Правил №57 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п'ята статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану, відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Президент України Указом №64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX) (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (згодом строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено й цей режим діє дотепер).
За змістом пункту 3 Указу №64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Одночасно з введенням воєнного стану Президент України Указом від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ №65/2022), затверджений Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановив оголосити і провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації згодом теж неодноразово продовжено).
Згідно з пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України доручено визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Позицію Верховного Суду з приводу спірних правовідносин, яка викладена зокрема, у постановах від 17.07.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 26.10.2023 у справах №260/17/23, №260/3428/22, від 14.02.2024 у справі №380/18153/22, від 28.02.2024 у справі №240/29892/22, стисло можна окреслити так:
- в умовах воєнного стану право вільно залишати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції України, може бути обмежене;
- згідно з Указом №64/2022 (пункт 3) дозволено (встановлено) можливість обмежувати (на період воєнного стану) конституційне право вільно залишати територію України;
- обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов'язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Основного Закону України);
- Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, але не регулює питань, які стосуються порядку здійснення права громадян України на перетин державного кордону України;
- право громадян України на відстрочку від призову під час мобілізації з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не передбачає (на цій підставі) права на виїзд за межі України в умовах дії воєнного стану;
- приписи пункту 2-6 Правил №57 (у редакції, яка діє з 02.04.2022) обмежують право громадян України, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку) з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану.
Варто відзначити, що позивач у позовній заяві підставою для власного перетину державного кордону визначає абзац 6 пункту 2-1 Правил № 57, згідно з яким у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, в якому зазначено статус дитина з інвалідністю, або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій). При цьому позивач стверджує, що надав відповідачу усі документи, передбачені пунктом 2-1 Правил №57.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно із частиною сьомою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Так, відповідно до пункту 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із пунктом 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації (пункт пунктом 58 Порядку №560).
Нормами пункту 60 Порядку №560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховним Судом у спорах цієї категорії, у вимірі обставин цієї справи суд зауважує, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку має право позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах дії воєнного стану не є правовою підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені у пункті 2-6 Правил №57, та запровадження яких продиктоване необхідністю мобілізації у зв'язку зі збройною агресією російської федерації.
Аналогічна правова позиція, зокрема, викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №380/16591/22.
Окрім того, згідно пункту 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних-військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 №582/2016 (з наступними змінами та доповненнями).
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Отже, з проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
З матеріалів справи вбачається, що під час проходження паспортного контролю 21.04.2024 позивач надав військово-обліковий документ, в якому відсутня відмітка про відстрочку від призову під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Слід зазначити, що посилання позивача на наявність «індивідуального штрих-код», станом на момент виникнення спірних відносин, не надає представнику відповідача встановити факт наявності/відсутності у позивача права на указану відстрочку, оскільки «Електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста» офіційно розпочав своє функціонування лише з 18.05.2024, тобто майже через місяць після відмови позивачу у перетинанні кордону.
На виконання вимог Закону №3633-IX 16.05.2024 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559, яка затвердила Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в якому описано механізм створення військово-облікового документу в електронній формі та визначено нові форми військово-облікового документу.
Тільки в даному Порядку з'явилась можливість генерувати індивідуальний штрих-код, який містив посилання на електронний військово-обліковий документ.
Відтак, суд дійшов висновку, що представник Державної прикордонної служби України не був зобов'язаний перевіряти дані позивача через «індивідуальний штрих-код».
З цих міркувань документи, які надав позивач для перетинання державного кордону (21.04.2024) у своїй сукупності, на думку суду, не доводили, що він має право на перетин державного кордону (на виїзд з України).
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивач при спробі здійснення перетину державного кордону 21.04.2024 не подав для паспортного контролю всі необхідні документи для підтвердження наявності права перетину кордону в умовах воєнного стану, а тому уповноважена посадова особа Державної прикордонної служби України правомірно відмовила у дозволі на його перетин, а відтак оскаржуване рішення від 21.04.2024 є законним та обґрунтованим.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, то суд виходить з наступного.
Як вже зазначалось, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України №1710-VI від 05.11.2009 «Про прикордонний контроль».
Частиною першою статті 14 вказаного Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга стаття 14 наведеного Закону).
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
Також суд звертає увагу, що перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил №57.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020.
При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивача тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.
Крім того, відповідно до статті 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР) під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Отже, в умовах воєнного стану можливий відступ від пункту 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї (яким передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.
Таким чином, під час оголошеного надзвичайного стану, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, тобто під час воєнного стану, держави-учасниці Міжнародного пакту про громадянські і політичні права можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за статтею 12 Пакту (пункт 2 якої передбачає право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Крім того, суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних правових підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.
Таким чином у зв'язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), який діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 07.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА