Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 жовтня 2025 р. Справа № 520/9748/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області стягнення коштів,-
12.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд: зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, подати у строк 10 днів звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 року у справі № 520/9748/22.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що рішення суду в даній справі на даний час є невиконаним відповідачем в повному обсязі, тому, на думку позивача, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання боржника надати до суду звіт про виконання рішення суду в даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми - залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 520/9748/22 - скасовано. Адміністративну справу № 520/9748/224 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення коштів.
Встановлено Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Харківській області п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для надання письмових пояснень на заяву позивача про встановлення судового контролю.
Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суми - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №520/9748/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/9748/22 - залишено без змін.
Згідно ч. 1 ст. 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Приписами статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 набрало законної сили 14.04.2025.
З програми «Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що на виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчий лист щодо зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року.
Зазначений виконавчий лист отримано позивачем 30.04.2025 та подано до виконавчої служби для примусового виконання.
Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.05.2025 відкрито виконавче провадження №77987533 з виконання виконавчого листа №520/9748/22.
Крім того, в рамках виконавчого провадження ВП №77987533 постановою від 09.05.2025 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанської Яни Володимирівни було стягнуто виконавчий збір та визначено мінімальний розмір витрат виконавчого провадження.
Як вже зазначено судом, Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №520/9748/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі №520/9748/22 скасовано.
Колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу суду І інстанції на те, що позивач в заяві про встановлення судового контролю посилався на те, що відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі.
Так, відповідач не надав до суду жодних доказів ані нарахування, ані виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - з 01.09.2020 по 31.10.2022. Відповідно, посилання суду першої інстанції на відсутність у відповідача фінансування є безпідставним, оскільки не ґрунтується на жодних доказах, оскільки відповідач не повідомляв суд про відсутність відповідного фінансування, як і не повідомляв про проведення відповідних нарахувань.
Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що безпідставним є посилання суду на звернення до державної виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, а також не надання доказів щодо неможливості його примусового виконання, адже положеннями частини четвертої статті 382 КАС України в редакції Закону № 4094-IX передбачено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю.
Згідно ч. 1 ст. 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Приписами статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, тобто виконуючи судове рішення відповідач зобов'язаний враховувати обставини встановленні у ньому.
Частиною 2 ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення.
Крім того, згідно ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень" та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі Soering vs UK Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Горнсбі проти Греції від 19.03.1997 р. вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Так, у справі Півень проти України Європейський суд констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Горнсбі проти Греції від 19.03.1997 р. вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Також суд звертає увагу на те, що невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у справі Півень проти України Європейський суд констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що встановлення судового контролю у цій категорії справ, є правом а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України, тому суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Так суд наголошує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
При цьому частиною 2 ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців (ч.3 ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області відповідно до статті 382-1 КАС України протягом двох місяців з дня отримання копії цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/9748/22.
Згідно положень частин 2, 3 та 6 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
З огляду на те, що положеннями частини 3 статті 382-1 КАС України надано суду право власного розсуду щодо визначення тривалості встановленого строку для подання звіту, з урахування положень, що такий строк має становити не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищувати трьох місяців, суд вважає, що необхідним і достатнім буде встановлення відповідачу строку для подання звіту протягом двох місяців з дня отримання цієї ухвали, а тому вимога позивача про подання відповідачем звіту протягом 10 днів, з дня винесення відповідної ухвали суду задоволенню не підлягає.
Звіт суб'єкта владних повноважень повинен відповідати вимогам, установленим частинами 2 та 3 статті 382-2 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - задовольнити частково.
Встановити судовий контроль за виконанням Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/9748/22.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області відповідно до статті 382-1 КАС України протягом двох місяців з дня отримання копії цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/9748/22.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області надати докази виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/9748/22.
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Попередити керівника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, що відповідно до ч. 10 ст.382-3 КАС України, у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.
Суддя Ольга ГОРШКОВА