Справа №500/3360/25
07 жовтня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника адвоката Сабатюк Н.П. звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду заяви позивача - ОСОБА_1 від 10.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",
зобов'язати відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву позивача - ОСОБА_1 від 10.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за результати її розгляду прийняти рішення про надання або про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.02.2025 ОСОБА_1 особисто через засоби поштового зв'язку направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання (оформлення) відстрочки на підставі пункту 5 частини першого статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на яку не отримав відповіді і у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Окрім того, 24.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 було надіслано адвокатський запит щодо надання інформації про розгляд заяви ОСОБА_1 , однак жодної відповіді не отримано в порушення чинного законодавства.
Ухвалою суду від 05.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Вказану ухвалу суду про відкриття провадження у цій справі №500/3360/25 відповідач отримав 13.06.2025, про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Відповідач своїм правом не скористався та відзиву на позов у строк, встановлений судом не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
З'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд встановив таке.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 10.02.2025 направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання (оформлення) відстрочки на підставі пункту 5 частини першого статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповіді на вказану заяву, як і на адвокатський запит від 24.02.2025, не отримано.
Вважаючи дану бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та діє на даний час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII.
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Суд зазначає, що позивач подав заяву від 10.02.2025, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією у зв'язку з тим, що його неповнолітня дитина ОСОБА_2 є дитиною-інвалідом віком до 18 років, що підтверджується медичним висновком №1675 та посвідченням серії НОМЕР_1 .
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Суд зазначає, що в заяві позивач від 10.02.2025, останній просив повідомити про результати розгляду заяви та прийняте рішення письмово за адресою, вказаною у заяві.
В додатку до заяви ОСОБА_1 вказано: - копія військового квитка на ім'я ОСОБА_1 ; - військово-обліковий документ з системи Резерв+; - нотаріально посвідчена копія паспорту на ім'я ОСОБА_1 ; - нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_2 ; - нотаріально посвідчена копія посвідчення НОМЕР_1 ; - копія медичного висновку №1675 про дитину інваліда віком до 18 років.
Однак, суду не надано доказів розгляду комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 заяви позивача та доданих до неї документів по суті поставленого позивачем питання чи доказів прийняття рішення про відмову у наданні відстрочки, що є порушенням Порядку №560.
Так, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Як зазначалось вище, розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відбувається за встановленою процедурою.
Встановлені обставини справи доводять, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не прийнято відповідного рішення та не оформлено для позивача відстрочки від призову під час мобілізації або обґрунтованої відмови в її наданні.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, за результатами розгляду звернень військовозобов'язаних, що входить до його виключної компетенції.
З урахуванням зазначеного, суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану та обґрунтовану відмову в наданні відстрочки від призову, із зазначенням причин неврахування тих чи інших доказів.
Таким чином, відсутність належним чином оформленого обґрунтованого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на думку суду, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Варто зазначити, що при прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити.
У цьому випадку вказана бездіяльність стосується саме не розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, що свідчить про її протиправність.
Водночас, у цій справі суд не надає оцінку наявності чи відсутності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу, адже такі повноваження належать до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно, саме до компетенції відповідача належить прийняття рішення про надання особі відстрочки від призову на військову службу або відмову в наданні відстрочки.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Відтак, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за заявою відповідне рішення або ні.
Разом з тим, належним способом захисту порушеного права позивача, на думку суду, є зобов'язання відповідача розглянути по суті заяву про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу, за результатами якої прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено і підписано 07 жовтня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: с. Постолівка, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48236, РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Мартиць О.І.