06 жовтня 2025 року Справа № 480/6183/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6183/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 01.07.2025 № 183450035857 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з 23.06.2025.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що за наявності достатнього як загального, так і пільгового обсягу стажу, звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсій на пільгових умовах, однак спірним рішенням було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням необхідного віку для призначення пенсії відповідно до п. 2-1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У зв'язку з викладеним, позивачка просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 11.08.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що позивач 23.06.2025 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наслідками розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення від 01.07.2025 № 183450035857 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на те, що статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058 встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць,- після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Проаналізувавши документи позивача, відповідачем страховий стаж позивача обрахований у кількості 33 роки 03 місяці 02 дні, пільговий стаж складає 21 рік 06 місяців 27 днів, що унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивач не досягла необхідного віку - 55 років.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності відповідно до положень ст. 90 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України 23.06.2025 із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням від 01.07.2025 № 183450035857 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачці у призначенні пенсії. Відповідно до рішення страховий стаж заявниці складає 33 роки 3 місяці 2 дні, з них на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт професій. посад і показників, затверджених КМУ, та за результатами атестації робчих місць - 21 рік 6 місяців 27 днів. Як вказано у рішенні, за наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутнє, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку 55 років.
Не погоджуючись із підставами відмови у призначенні пенсії, що зазначені в рішенні від 01.07.2025, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Загальні засади державного пенсійне забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення", який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Порядок та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначено в статті 13 Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 зокрема визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788№ XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі.
Відповідно до п. "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
У редакції до внесення змін у статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на підставі Закону України від 02.03.2015 N 213-VIII він був викладений в редакції: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та вирішено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, з 23.01.2020 при вирішенні питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи Пенсійного фонду України, зокрема і відповідач у справі, мають керуватися вказаною нормою в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У даному випадку станом на день звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягла 55 років, її загальний трудовий стаж становить більше 33 років, з яких стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, складає понад 10 років.
Таким чином, на час звернення позивачки до ГУ ПФУ з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах як загальний трудовий стаж позивача так і пільговий стаж на роботах за списком № 2 становить понад необхідний стаж для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як уже зазначалося, станом на день звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії позивачка досягла 55 років, її загальний трудовий стаж становить понад 33 років, з яких стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, складає понад 10 років.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи суд вбачає, що з метою отримання правничої допомоги позивачем було укладено Договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 28.07.2025 з адвокатом Качан Наталією Федорівною. Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії.
Згідно з п. 4.2 Оплата за надання правової допомоги складає 6000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано акт від 28.07.2025 приймання наданих послуг за Договором, відповідно до п. 1 якого, адвокатом було надано наступні послуги: вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин; збір доказів, підготування позовної заяви, копіювання та завірення документів, доданих до позовної заяви, направлення до суду позовної заяви та доданих документів. Згідно з п. 2 акта вартість послуг, вказаних в п. 1 акта становить 6000 грн.
Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано ордер на надання правничої допомоги серії ВМ № 1070887 та квитанцію від 04.08.2025, відповідно до якої від ОСОБА_1 прийнято 6000 грн за послуги, згідно Договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі № 580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При цьому суд зазначає, що адміністративна справа № 480/6183/25 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом було задоволено частково позовні вимоги позивача.
Враховуючи складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 1000 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 01.07.2025 № 183450035857 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з 23.06.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу 1000 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал