про залишення позовної заяви без руху
. 07 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/12657/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 - 2025, загалом 140 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.03.2025 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 - 2025, загалом 140 днів, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025);
зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025).
Підставою звернення до суду з цим позовом є переконання позивача про порушення відповідачем-суб'єктом владних повноважень його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02 жовтня 2025 року відповідач надав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, посилаюсь на пропуск строку звернення до суду позивачем відповідно до вимог ч.5 ст.122 КАС України, та ст. 233 КЗпП України. Як зазначив відповідач, позивач був обізнаний про порушене право з 10 березня 2025 року, тобто з моменту отримання витягу з наказу про звільнення від 07.03.2025, що підтверджується розпискою про отримання даного наказу. Відповідач вказує на той факт, що відповідно до наказу позивачу компенсовано відповідну кількість днів за невикористані відпустки, в зв'язку з чим позивач був обізнаний про кількість днів невикористаних відпусток, за які йому була нарахована та виплачена грошова компенсація.
Дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що провадження у цій справі відкрито без урахування обставин дотримання строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням такого.
Як свідчить зміст позовної заяви, позивач звернувся до суду з вимогою зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 - 2025, загалом 140 днів, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025).
Позивачем в позовній заяві не зазначено підстав пропуску строку звернення до суду. В позовній заяві позивач посилається на той факт, що адвокатом Грущанським В.О. в інтересах позивача 15 серпня 2025 року та 25 серпня 2025 року був зроблений запит до відповідача щодо питання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2025 роки.
Вирішуючи зазначене клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Щодо пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Предметом даного позову є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вказана стаття не містить норми, яка б встановлювала строк звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення або його окремих складових) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022), яку і слід було застосовувати в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.
Таким чином, суд вважає щодо необхідності застосування ст. 233 КЗпП України.
Що стосується доводів відповідача про пропуск звернення до суду з позовом відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП (в редакції, яка діє після 19.07.2022) встановлено тримісячний строк для звернення до суду для вирішення трудових спорів.
Суд вважає, що застосування такого строку є доречним в даній справі, оскільки предметом оскарження є грошове забезпечення позивача.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з частинами першою та другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Суд зазначає, що позивач просить здійснити нарахування та доплату сум, право на які він набув за час проходження військової служби. Слід, також, ураховувати, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення після звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що наказом ГУНП в Полтавській області від 07.03.2025 № 129 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , заступника командира взводу № 2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) звільнено з органів Національної поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» 10.03.2025.
Відповідно до змісту вищезазначеного наказу ОСОБА_1 компенсовано:
- 02 календарних дні за невикористану щорічну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2015 році;
- 05 календарних днів за невикористану відпустку за стаж служби 14 років за 2020 рік;
- 19 календарних днів за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік;
- 10 календарних днів за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 15 років за 2021 рік;
- 20 календарних днів за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік;
- 11 календарних днів за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 16 років за 2022 рік;
- 15 календарних днів за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2023 рік;
- 12 календарних днів за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2023 рік;
- 30 календарних днів за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2024 рік;
- 13 календарних днів за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 18 років за 2024 рік;
- 05 календарних днів за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2025 рік.
З наказом ГУНП в Полтавській області від 07.03.2025 ОСОБА_1 ознайомився 10.03.2025 (копія розписки про отримання витягу з наказу міститься в матеріалах справи).
Таким чином, суд приходить до висновку, що саме 10.03.2025 ОСОБА_1 дізнався про кількість днів невикористаних відпусток, за які йому була нарахована та виплачена грошова компенсація.
Як слідує з матеріалів справи, 15 серпня 2025 року та 25 серпня 2025 року адвокатом був зроблений запит щодо кількості невикористаних днів додаткової відпустки. На виконання даного запиту відповідачем наданий витяг з наказу ГУНП в Полтавській області від 07.03.2025 № 129 о/с про звільнення позивача та листом повідомлено про залишки невикористаних відпусток.
Суд вважає необхідним наголосити, що дану інформацію позивач міг з'ясувати самостійно після отримання наказу ГУНП в Полтавській області від 07.03.2025 № 129 о/с про звільнення. Оскільки інформація, зазначена в наказі, дозволяла позивачу самостійно вирахувати кількість невикористаних днів додаткової відпустки за період з 2015 по 2025 рік.
У безпосередньому зв'язку з цим суд наголошує на тому, що отримання наказу про звільнення беззаперечно свідчить про обізнаність позивача з кількістю невикористаних днів додаткової відпустки за період з 2015 по 2025 рік.
Таким чином позовні вимоги у цій справі заявлені з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України та ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Згідно з ч. 13 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Відтак, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних вище недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачеві надати строк для усунення недоліків тривалістю 5 (п'ять) днів з дня отримання копії цієї ухвали та роз'яснити, що неусунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.О. Чеснокова