Справа № 420/16437/25
07 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
26 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.12.2024 з обмеженням її максимальним розміром;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з 01.12.2024 без обмеження її максимальним розміром та виплатити утворену заборгованість з урахуванням раніше виплачених сум.
У позовній заяві вказано, що позивач є військовим пенсіонером та перебуває на обліку Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, отримує військову пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За твердженням позивача, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі № 420/17996/24 відповідача зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію позивачу на підставі довідок про розмір грошового забезпечення № ЮО109409 від 09.02.2024 року виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вказує позивач, відповідач після виконання судового рішення пенсія позивача не збільшилася, як з'ясувалося, відповідач з 01.04.2024 застосовує обмеження її максимальним розміром - 23610,00 грн.
На переконання позивача, обмеження виплати пенсії максимальним розміром є протиправним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 30.05.2025 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті, витребувано у належним чином засвідчену копію або копію електронної пенсійної справи позивача.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалу суду від 30.05.2025 в частині витребування належним чином засвідчену копію або копію електронної пенсійної справи позивача відповідач не виконав та витребувані документи до суду не надав.
Суд вважає такі дії відповідача нехтуванням процесуальними обов'язками.
З урахуванням наведеного, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з даними КП «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі № 420/17996/24, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.02.2020 на підставі довідки від 09.02.2024 №ЮО109409 про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020, з 01.02.2021 на підставі довідки від 09.02.2024 №ЮО109409 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021, з 01.02.2022 на підставі довідки від 09.02.2024 №ЮО109409 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022, з урахуванням грошового забезпечення, визначеного в указаних довідках, виданих ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд дослідив перерахунки пенсії позивача, зокрема з 01.12.2024, та встановив, що відповідач обмежив виплату пенсії позивача максимальним розміром.
Вважаючи, що права позивача порушені в частині обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано, зокрема, але не виключно, Конституцією України, Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ), Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016, положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Суд звертає увагу, що частина сьома статті 43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дати прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Отже, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Крім того, ст.1-1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262-ХІІ) та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, іншими законами є неможливою, і такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення військовослужбовців.
Протягом періоду з 20.12.2016 (дати набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016) та по теперішній час будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо встановлення обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, не вносилося, стаття 1-1 Закону №2262-ХІІ є чинною.
Суд зазначає, що Закон № 2262-XII є спеціальним, що регулює питання пенсійного забезпечення військовослужбовців, по відношенню до Закону №3668-VI, а тому суд застосовує спеціальний Закон.
Також суд бере до уваги, що норми статті 2 Закону №3668-VI є абсолютно тотожними нормам частини 7 ст.43 Закону № 2262-XII, які рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 вже визнані неконституційними стосовно обмеження розміру пенсій осіб, звільнених з військової служби.
Отже, з дати прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 і до моменту виникнення спірних правовідносин законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, не містить норм, які обмежують пенсії цих осіб максимальним розміром.
Щодо норми статті 2 Закону №3668-VI суд додатково зауважує на такому.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 зазначено, що приписи статті 2 Закону №3668-VI, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, не відповідають приписам статей 1, 3, 8, частин першої, другої, п'ятої статті 17, частини першої статті 46, частини першої статті 65 Конституції України в тому, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Пунктом 2 цього Рішення приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, станом на момент перерахунку пенсії позивача, приписи статті 2 Закону №3668-VI, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, також визнано неконституційними.
Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ. Водночас, згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При цьому, на думку суду, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України.
У постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом Пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Суд також наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).
Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а саме з 20 грудня 2016 року по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону 2262-XII та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Наведені висновки Верховного Суду також мали б бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача під час здійснення перерахунку пенсії позивача на виконання рішення суду.
Суд звертає увагу, що Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам ч.2 ст.19 Конституції України.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження позивачу максимальним розміром виплати перерахованої пенсії є протиправними. Відтак, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та відповідно підлягають задоволенню.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Враховуючи вищевикладене, та оскільки вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату позивачу нарахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду пенсії з 01.12.2024 без обмеження її максимального розміру, - є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позовна вимога зобов'язального характеру також підлягає задоволенню.
Поряд з цим, суд також зауважує, що формулювання позовних вимог в частині зобов'язати виплачувати пенсію не підлягає задоволенню, оскільки має на меті вчинення дій на майбутнє, а суд вирішує спір щодо правовідносин, які вже виникли. Суд захищає порушене право, а не те, яке можливо може бути порушене у майбутньому.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 262, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2024 з обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2024 без обмеження її максимальним розміром та виплатити утворену заборгованість з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012.
Суддя Дмитро БАБЕНКО