Справа № 420/21751/25
07 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії в частині застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.01.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження її граничним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійним органом, на виконання рішення суду, позивачу перерахована пенсія з 01.03.2025. Разом з тим, починаючи з 01.03.2025 відповідач (ГУ ПФУ в Одеській області) безпідставно застосував до нього коефіцієнти зменшення пенсії, передбачені Постановою КМУ від 03.01.2025 №1 та обмеження пенсії максимальним розміром, за наслідками застосування яких, пенсія позивача зменшилась з 30547,10 грн. до 23610,00 грн.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними з огляду на наступне.
В порушення ст. 58 Конституції відповідач безпідставно застосував до нього Постанову КМУ від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», оскільки пенсія позивачу призначена до 2025 року, а вказана Постанова не містить норм про її ретроспективну дію.
Відповідач проігнорував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а та прийняв оскаржуване рішення не на приписах пенсійного права, основи якого закріплено у ст. 46 Конституції України та Законі №2262-ХІІ, а на підставі Закону №4059-ІХ, яким покликано регулювання бюджетного права, основи якого закріплені в Конституції України (ст. 92, 95-98 та ін.) та безпідставно надав перевагу Постанові КМУ №1 для осіб, які отримують пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ, при тому, що вказаним Законом не передбачено обмеження суми пенсії, призначеної до виплати, із застосуванням будь-яких коефіцієнтів, у тому числі понижуючих розмір виплати пенсії, як і не передбачено відрахування частини пенсії поза межами приписів статті 59 Закону №2262-ХІІ та статті 50 Закону №1058-ІV.
Крім того, відповідачем обмежена пенсія позивача максимальним розміром, що суперечить приписам закону. При цьому, перерахунок пенсії здійснено, виходячи з 70% грошового забезпечення.
Вважаючи дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо застосування до нього Постанови КМУ від 03.01.2025 №1, зниження відсотку основного розміру пенсії та обмеження максимальним розміром протиправними, та такими, що призвели до безпідставного зменшення розміру призначеної йому пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.07.2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
15.08.2025 за вхід.№83685/25 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що пенсія позивача обмежена максимальним розміром 23610,00 грн. правомірно, оскільки такі дії здійснені в межах повноважень, та на виконання ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Просив у задоволенні позову відмовити у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Ухвалою суду від 03.09.2025 у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі третьої особи відмовлено повністю.
Ухвалою суду від 03.09.2025 у задоволенні заяви представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у справі відмовлено.
06.10.2025 за вхід.№ЕС/104231/25 надійшла заява про зміни предмету позову, до якої долучено протоколи перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 01.03.2025, 01.05.2025 та 01.04.2019.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років у розмірі 90% грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.12.2006 року.
З протоколу перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 судом встановлено:
підсумок пенсії (з надбавками) - 30547,10 грн.;
з урахуванням максимального розміру - 29047,10 грн.;
пониження суми згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 - 23610,00 грн.
Також судом встановлено, що
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №420/9190/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.04.2019 року перерахунок ОСОБА_1 з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90 відсотків грошового забезпечення, та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.04.2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум
Згідно протоколу перерахунку пенсії від 14.06.2024, пенсія ОСОБА_1 перерахована з 01.04.2019, виходячи з 90% грошового забезпечення.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Судовий контроль за суб'єктами владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Особливою формою здійснення соціального захисту є реалізація права на пенсію та наявність пенсійних правовідносин, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Згідно з абзацом першим преамбули Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ) цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказане законодавство не містить норм та положень про право відповідних державних органів зменшувати розмір раніше призначених пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність шляхом застосування до них коефіцієнтів зменшення розміру пенсій до відповідних сум їх перевищення.
Разом з тим, таке право запроваджено з 01.01.2025 статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі Постанова №1).
Так, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови КМУ №1 від 03.01.2025 р. установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджету України на 2025 рік» і Постановою КМУ №1 установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій шляхом застосування коефіцієнтів зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ.
Судом враховано, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, якою встановлено інше правове регулювання пенсійних відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки нею установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсії шляхом застосування коефіцієнтів зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. Вказане суперечить приписам статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Вирішуючи спір, суд враховує, що вказане різне правове регулювання породжує неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, які відомі як колізія норм права.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормо творення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акту регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акту.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За умов встановлених судом спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.
У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою звужується обсяг прав та гарантій пенсіонерів в частині обмеження розмірів їх пенсій максимальним розміром шляхом застосування визначених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, Рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, а не норми Закону №3668-VI, Закону №4059-IX та/або іншого акту.
Оскільки Закон №2262-XII є спеціальним по відношенню до спірних правовідносин та саме його положення слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 року у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 року у справі №240/7087/20, від 17.02.2022 року у справі №640/11168/20, від 18.05.2022 року у справі №380/12337/20.
Суд також враховує, що в ухвалі від 06.02.2025 у справі №520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21, від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 17.03.2023 у справі №340/3144/21 та інших. Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Аналогічні висновки наявні в ухвалі Верховного Суду від 25.02.2025р. за поданням ДОАС у справі №200/116/25.
Вирішуючи цей спір, суд дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Крім того, суд прийшов до висновку щодо протиправності дій відповідача виходячи з наступного.
При здійсненні оскаржуваних дій по відношенню до позивача відповідачем порушено імперативні вимоги ст. 58 Конституції України.
Так, судом встановлено, що оскаржувані дії вчинено відповідачем на виконання Постанови КМУ №1 від 03.01.2025р. по відношенню до позивача, пенсію якому відповідачем призначено до 2025 року (грудень 2006 року).
Згідно п.3 Постанови КМУ №1 «Ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року».
Судом встановлено, що вказана Постанова не містить посилань на її ретроспективну дію (її поширення на осіб, якім пенсія призначена до 1 січня 2025 року).
Системне та цільове тлумачення ст. 58 Конституції, Постанови №1, ст. 3 КАСУ вказує на те, що вказана Постанова №1 поширює свою дію на осіб, якім пенсію встановлено (призначено) після 1 січня 2025 року, а тому до позивача, пенсія якому призначена до 2025 року Постанова №1 застосована протиправно.
Так, відповідно до статті 58 Конституції Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
Стаття 58 Конституції України розтлумачена у Рішенні Конституційного Суду України в справі від 9 лютого 1999 року №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
В цій справі КСУ дійшов до наступного висновку:
«За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Вказане положення Конституції та Рішення КСУ узгоджуються з вимогами статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини четвертої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Судом встановлено, що запровадження нових умов пенсійного забезпечення Постановою КМУ №1 звузило право позивача на отримання пенсії в належному йому розмірі.
Вказані доводи узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо порядку тлумачення та застосування ст.58 Конституції.
Так, в рішенні від 10.12.2024р. в справі №520/5695/23 Верховний Суд в абзацах 47-55 сформулював наступні правові висновки:
« 47. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
48. Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
49. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
50. У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
51. Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
52. Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
53. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акту, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16.
54. У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
55. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018)».
Позиція Верховного Суду про неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплену у частині першій статті 58 Конституції України неодноразово виловлювалася і в інших рішеннях. Зокрема, у Постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №816/1053/16, від 02.10.2020 у справі №826/1236/17, від 22.12.2020 у справі №817/856/16.
Крім того, в Постанові Верховного Суду України від 10 липня 2018 року у справі №296/2634/16-а суд прийшов до висновку, що право на соціальний захист може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства (постанова Верховного Суду України від 10 липня 2018 року у справі №296/2634/16-а).
З врахуванням того, що пенсія позивача призначена йому до 2025 року, суд приходить до висновку, що в силу ст.58 Конституції, статті 3 КАС України та приписів п.3 Постанови КМУ №1 «Ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року» дія Постанови КМУ №1 від 03.01.2025р. на нього не поширюється та застосована до нього протиправно, з порушенням вищевказаних приписів Конституції та законів України, та самої Постанови №1.
Разом з цим суд наголошує, що у позовних вимогах представник позивача просить здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Натомість, матеріали справи не містять доказів порушення права позивача саме з 01.01.2025, так як відповідно до даних з пенсійної справи позивача, розміщених на вебпорталі ПФУ, пенсія ОСОБА_1 виплачується із застосуванням пониження згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025 з 01.07.2025 року.
Проте, 06.10.2025 за вхід.№ЕС/104231/25 від представника позивача надійшла заява про зміни предмету позову, до якої долучено протоколи перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 01.03.2025, 01.05.2025 та 01.04.2019.
Враховуючи додаткові докази, а саме, протокол перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з виходом за межі позовних вимог, з 01.03.2025.
При цьому, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів (ч.2 ст. 262 КАСУ).
Розгляд справи по суті в даній справі розпочато з 06.08.2025 року.
Статтею 47 КАС України визначено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Заява про зміну предмету позову подана 06.10.2025, тобто після 06.08.2025, поза межами визначеного законом строку, а тому підлягає залишенню без розгляду.
Щодо виплати пенсії у розмірі 90% грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.02.2021 за наслідками розгляду справи №0940/2217/18, положення статті 13 Закону №2262-ХІІ, якими максимальний розмір пенсії обмежено 70 відсотками грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом №1166-VII з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №240/5401/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Враховуючи, що пенсія позивачу була встановлена саме в розмірі 90% грошового забезпечення, суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії саме у такому розмірі.
Крім того, право позивача на виплату пенсії з 01.04.2019 у розмірі 90% грошового забезпечення підтверджено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №420/9190/23.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ухвалюючи таке рішення суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Судом також враховується п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 968,96 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №1205-4330-9077-4035 від 03.07.2025 року.
Керуючись ст. ст. 2-12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії в частині застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.03.2025 та в частині зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення з 01.03.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження її граничним розміром, виходячи із розрахунку 90% відповідних сум грошового забезпечення з 01.03.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, ЄДРПОУ 20987385).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА