Справа № 420/33286/25
07 жовтня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
01 жовтня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.10.2024 р., а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.10.2024 р., а також виплачені за вказаний період матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач у спірний період проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2024 №308 вважається таким, що 26 жовтня 2024 року справи та посаду здав і направлений для подальшого військової служби за контрактом до Військової академії (м. Одеса). Позивач 26 жовтня 2024 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а за продовольчого забезпечення через військову частину НОМЕР_1 за морською нормою №3 (польові умови) з 27 жовтня 2024 року. Видано відповідні атестати.
Відтак, суддя доходить висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Суддя зазначає, що виходячи з приведених вище правових норм, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як встановлено з позовної заяви, спірні правовідносини виникли на час дії статті 233 КЗпП України в редакції після цієї дати (з 29.01.2020 по 26.10.2024).
При цьому, як вже зазначено судом, позивач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2024 №308 вважається таким, що 26 жовтня 2024 року справи та посаду здав і направлений для подальшого військової служби за контрактом до Військової академії (м. Одеса). Позивач 26 жовтня 2024 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, та з продовольчого забезпечення через військову частину НОМЕР_1 за морською нормою №3 (польові умови) з 27 жовтня 2024 року. Видано відповідні атестати.
З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 01.10.2025, що у сукупності з викладеним вище свідчить про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом.
Окрім того, суд звертає увагу, що за приписами абз.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, згідно з абз.1 ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту позовної заяви не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
У позовній заяві не вказано взагалі жодної переконливої фактичної обставини, яка б свідчила про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер, загалом зводяться до трактування позивачем на власний розсуд норм чинного законодавства, та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
Суд враховує постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, в якій Верховний Суд зазначив, що «… початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)...».
Суд зауважує, що, відповідно до п.3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (далі - Правила №280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Згідно з пунктом 1 розділу 5 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, військовослужбовці, які переміщуються по службі з одного місця проходження військової служби до іншого, під час прямування рахуються як поповнення і можуть переміщуватись у складі команд або самостійно. Штаб військової частини, з якої вибувають військовослужбовці, зобов'язаний засобами зв'язку сповістити про це командира (начальника), у розпорядження якого направляється військовослужбовці, із зазначенням дати їх прибуття. Контроль за прибуттям військовослужбовців покладається на командира (начальника) військової частини, до якої вони направлені.
Пунктом 3 вказаної Інструкції передбачено, що під час відправки військовослужбовця самостійно у нього повинні бути:
1) припис, в якому для осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу зазначено коли, кому та за яким вихідним номером надіслано особову справу військовослужбовця;
2) документи, що посвідчують особу військовослужбовця;
3) військово-перевізні документи, продовольчий, речовий та грошовий атестати;
4) обліково-послужна картка для відповідних категорій військовослужбовців, службова картка і медична книжка - в опечатаному пакеті.
Пунктом 4 вказаної Інструкції передбачено, що під час відправки поповнення у складі команди на кожного військовослужбовця мають бути такі документи:
1) іменний список, в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано особові справи військовослужбовців - у старшого команди;
2) військово-перевізні документи на кожного військовослужбовця;
3) документи, що посвідчують особу військовослужбовця;
4) обліково-послужні картки для відповідних категорій військовослужбовців, службові картки і медичні книжки - у старшого команди в опечатаному пакеті;
5) продовольчі, речові та грошові атестати - у старшого команди або на руках у кожного військовослужбовця.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, підставою для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема грошовий атестат.
Суд зазначає, що грошовий атестат видається військовослужбовцю під час убуття до нового місця служби, а тому позивач, не міг не знати вказаних положень, стосовно отримання грошового атестата під час вибуття до іншої військової частини.
При цьому, позивач не надає жодних доказів, що позивач ознайомився з грошовим атестатом в інший час, ніж під час виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Про наявність підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, ані позивач, ані представник позивача не повідомляють.
З огляду на наведене, суд відхиляє твердження представника позивача, що інформацію про нараховане грошове забезпечення позивач отримав з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2025 р. №182/2/2117.
При цьому, як свідчать матеріали позовної заяви, представник позивача лише 04.08.2025 звернулась до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовувався при обрахуванні грошового забезпечення позивача, тобто майже через 10 місяців після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а до суду позивач звернувся - майже через 1 рік після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
За таких підстав, суд доходить висновку про триваючу пасивну поведінку позивача, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відтак, суд зазначає позивачу про необхідність подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих підстав для поновлення строку.
Керуючись ст.160, 161, 169 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки та роз'яснити, що у разі не усунення у визначений судом строк недоліків, позов буде визнаний неподаним та повернутий позивачу.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Дмитро БАБЕНКО