Справа № 420/26175/25
06 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 04 серпня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 04.10.2025 по 04.04.2025 включно;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 04.10.2025 по 04.04.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №420/1025/25;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №420/1025/25.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що на виконання рішення суду 15 липня 2025 року на його банківський рахунок виплачено відповідачем 181 315, 55 грн. У відповіді на його звернення відповідач поінформував (лист від 21.07.2025 №10/Ж-1560/1587) про відсутність підстав для виплати середнього заробітку на надано розрахунок виплаченої суми: нараховано 235 539, 82 грн.; утримано військовий збір 5% - 11776, 99 грн., ПДФО (18%) - 42 397, 17 грн.; нараховано судовий збір - 0 грн., виплачено - 164 183, 26 грн. Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.10.2024 по 04.04.2025, а також виплати компенсацію податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись в цілому на те, що в/ч НОМЕР_1 вважає неправильним застосуванням норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, так як військова служба (в т.ч. виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям) не являється об'єктом регулювання трудового права. Вч НОМЕР_1 вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини (далі - трудове законодавство) і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби (далі - військове законодавство), як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою.
Також відповідач зазначає, що питання щодо виплати компенсації втрат доходів суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями врегульоване п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі - ПК України), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. До того ж, сума донарахованої індексації грошового забезпечення, інші доходи, включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку (пп. 164.1.2 Податкового кодексу України), тобто підстав для компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не було. Відповідно, в ПК України чітко визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Отже, передбачено що компенсацію втрати доходів виплачуються за грошове забезпечення, грошові винагороди та інших виплат, одержані військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
22 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/86941/25).
28 серпня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № 83114/25).
28 серпня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог (вхід. № 89145/25).
Станом на 06 жовтня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Наказом від 03.10.2024 року № 649-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України мене, майстера-сержанта, остання штатна посада - інспектора прикордонної служби 1 категорії - перекладача групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 03.10.2024 року № 649-ос, вислуга років становить: календарна військова 20 років 07 місяців 18 днів, пільгова військова - 09 років 07 місяців 01 днів; стаж роботи 08 років 02 місяці 29 днів, загальна вислуга для призначення пенсії - 28 років 10 місяця 17 днів.
Відповідно до положень цього наказу, я на момент звільнення повинен був отримати: - грошову компенсацію за невикористанні 22 дня щорічної основної відпустки за 2022 рік та 10 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік 4 календарних дня.; - одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби.
Відповідач під час служби та при звільненні ОСОБА_1 здійснив розрахунок грошового забезпечення у період з 29.01.2020 по 19.05.2023, як вказує позивач, у заниженому розмірі, а саме: виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №420/1025/25 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, премії та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії та виплачених грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки на користь ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на 01.01.2020 року, станом на 01.01.2021 року, станом на 01.01.2022 року, та станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням здійснених виплат.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року апеляційну скаргу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року залишено без змін.
На виконання вказаного рішення суду у справі №420/1025/25 військовою частиною НОМЕР_3 позивачу 15 липня 2025 року на його банківський рахунок виплачено 81 315, 55 грн.
16 липня 2025 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати йому середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2024 року (наступний день після звільнення) по 04.04.2025.
У відповіді на його звернення відповідач поінформував листом від 21.07.2025 року №10/Ж-1560/1587) про відсутність підстав для виплати середнього заробітку на надано розрахунок виплаченої суми: нараховано 235 539, 82 грн.; утримано військовий збір 5% - 11776, 99 грн., ПДФО (18%) - 42 397, 17 грн.; нараховано судовий збір -0 грн., виплачено - 164 183, 26 грн.
Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктом 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Приписами частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон України № 2262), Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон України № 2011), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499 (далі - Інструкція № 499).
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або
уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк
виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як
правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує
працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та
господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не
обмежується.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому
працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній
заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або
уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника
частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові
від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій,
встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з
роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У свою чергу у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначає, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно і розмір відповідальності відповідача. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно
до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ), яка діяла а момент звільнення позивача, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постанові від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22 Верховний Суд наголосив, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ діє з 19.07.2022 року, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку
при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма
місяцями.
При цьому, наведений у вказаних вище постановах Верховного Суду підхід щодо
критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку
із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що
оплаті у розмірі середнього заробітку підлягав весь час затримки по день фактичного
розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у
редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Таким чином, період з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому
працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду щодо зменшення такої виплати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.
При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду суди під час вирішення
тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду
(постанова Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17).
На думку Верховного Суду, у даній категорії справ належить враховувати приписи
чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець
обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми
щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові (постанова Верховного Суду
від 30.11.2023 у справі №380/19103/22).
Варто зазначити, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього
заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору (постанови
від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 року у справі № 520/1365/2020,
від 29.11.2021 року у справі № 120/313/20, від 27.07.2023 року № 420/436/22).
При цьому суд наголошує, що вказаний у частині 1 статті 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено своєчасно грошове забезпечення у повному обсязі.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 810/451/17 висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції з 19.07.2022 року). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У даній справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року (з урахуванням шестимісячного обмеження).
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 15.07.2025 року повністю виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1025/24 в частині перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення у загальній сумі 181 315,66 грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем на загальну суму 181 315,66 грн. поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України.
Кількість календарних днів у періоді затримки з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року складає 183 дні.
Як вбачається із довідки щодо розрахунку середнього заробітку, грошове забезпечення позивача за серпень 2024 року складає 27 605,34 грн., грошове забезпечення позивача за вересень 2024 року складає 26 636,61 грн. Кількість днів служби за період серпень-вересень 2024 року становить 61 календарний день.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 889,21 грн. (27 605,34 грн. (серпень 2024 року) + 26 636,61 грн. (вересень 2024 року) / 61 день (серпень-вересень 2024 року).
Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (183 дні) становить 162 725,43 грн. (183 дні х 889,21 грн. = 162 725,43 грн.).
Крім того, згідно змісту п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим Із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами) що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що по в'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, ви значених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п. 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з положеннями п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, згідно яких суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових вина город та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
У зв'язку з тим, що право позивача на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби виникло саме у зв'язку із проходженням останнім даного виду публічного служби, тому на нього поширювалася дія п. 168.5 ст. 168 ПК України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №420/1025/25 та зобов'язання вчинити відповідні дії є такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року включно у розмірі 162 725,43 грн. (сто шістдесят дві тисячі сімсот двадцять п'ять гривень 43 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя С.О. Cтефанов