справа №380/15998/25
07 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Івахненко Максим Андрійович, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 23.07.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що мав намір перетнути державний кордон України 23.07.2025 як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995 № 57. Вважає, що на пункті прикордонного контролю надав усі необхідні документи, які підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану. Всупереч цьому, як зазначає позивач, 23.07.2025 відповідач прийняв рішення про відмову в перетинанні державного кордону з мотивів відсутності необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995 № 57.
Звертає увагу, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не вказав, з обґрунтуванням норм чинного законодавства, які документи, окрім поданих, позивач повинен був надати при перетинанні державного кордону України на підставі пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України. Позивач вважає рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 23.07.2025 таким, що не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, у зв'язку з чим не дає реалізувати конституційне право вільно залишати територію України.
З наведених підстав позивач звернувся до суду з цим позовом, просить позовні вимоги задовольнити повністю, а також стягнути на його користь сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Відповідач позову не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що надані позивачем 23.07.2025 документи та проходження ним інших заходів прикордонного контролю не дали змоги уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України ОСОБА_1 . Звертає увагу, що під час співбесіди з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прикордонним нарядом «СПНППр» було встановлено, що позивач уклав фіктивний шлюб з метою отримання відстрочки від призову та перетину Державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану. Окрім того, подружжя не орієнтувалося в особистих даних один одного (яка група інвалідності, за яких обставин була отримана інвалідність, скільки років дружині). За даним фактом було направлено повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 332 Кримінального кодексу України «Незаконне переправлення осіб через державний кордон».
Також зауважує, що уповноважена особа підрозділу охорони державного кордону у рішенні про відмову в перетинанні державного кордону зазначила конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач не мав підстав для здійснення виїзду за кордон. Також звертає увагу, що затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 457 від 05.06.2023 формою рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України не передбачено зазначення опису підстав відмови. З огляду на наведене, на думку відповідача, оскаржуване рішення відповідає критеріям обґрунтованості.
Просить застосувати правовий висновок Верховного Суду, сформований у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, відповідно до якого, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, при цьому, за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Вважає, що уповноважена особа Державної прикордонної служби України - начальник групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенант ОСОБА_3 , приймаючи рішення від 23.07.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із відповідачем, позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій щодо аргументів, наведених у відзиві, заперечив. Вважає, що відсутність в оскаржуваному рішенні переліку документів, які позивач не подав для перетину кордону, свідчить про його необґрунтованість та окрім цього, вказаний недолік рішення поставив позивача у невизначене становище, позбавив його можливості подати необхідні документи для перетину державного кордону України. Також позивач подав докази на підтвердження розміру понесених витрат у зв'язку з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу. Зауважує, що відповідач не надав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. При цьому відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Ухвалою суду від 08.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Представник позивача 12.08.2025 (вх. № 65718) подав клопотання про виправлення описки в абзаці четвертому резолютивної частини ухвали від 08.08.2025, яке ухвалою від 14.08.2025 задоволено.
Відповідач 22.08.2025 (вх. № 68390) подав відзив на позовну заяву.
Позивач 28.08.2025 (вх. № 69694) подав відповідь на відзив.
Позивач 22.09.2025 (вх. № 75481) подав клопотання про долучення доказів.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.04.2024 зареєстрували шлюб, про що 11.04.2024 Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено актовий запис № 373. Прізвище після державної реєстрації чоловіка: ОСОБА_5 , дружини: ОСОБА_6 . Вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 11.04.2024 Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та цифровою копією актового запису про шлюб № 373 із застосунку «ДІЯ» № 00145510165.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 13 ААВ № 334383 від 21.10.2022 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання з 30.08.2022. Інвалідність встановлена безстроково.
Пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 30.11.2022, підтверджено, що ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання довічно.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_6 , виданого 23.12.2021 № НОМЕР_7 , позивач взятий на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 21.12.2021.
Відповідно до довідки № 8624, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 13.05.2025 (за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560), ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; підстава: Протокол № 93 від 13.05.2025, має дружину з інвалідністю ІІ групи; відстрочка на строк до 06.08.2025.
Позивач 23.07.2025 прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 . Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, що не заперечується сторонами, позивач надав:
1. паспорт громадянина України, що належить ОСОБА_1 та його ідентифікаційний номер;
2. паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що належить ОСОБА_1 ;
3. тимчасове посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_1 № 4558/4;
4. довідку № 8624 від 13.05.2025, видану ІНФОРМАЦІЯ_6 про наявність у ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на строк до 06.08.2025;
5. паспорт громадянина України, що належить ОСОБА_2 та її ідентифікаційний номер;
6. паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що належить ОСОБА_2 ;
7. довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 13 ААВ № 334383 від 21.10.2022 про встановлення інвалідності ІІ групи ОСОБА_2 ;
8. пенсійне посвідчення ОСОБА_2 ;
9. свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 11.04.2024.
Начальник групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенант ОСОБА_3 23.07.2025 прийняв рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_8 з мотивів відсутності необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995 № 57.
Згідно з відповіддю відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_8 Прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби України № 10/67790/25-Вн. від 19.08.2025, відеозапис (відеофайл) співбесіди начальника групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип «Б») лейтенанта ОСОБА_3 з громадянином України ОСОБА_9 надати неможливо у зв'язку із відсутністю відеофайлів. Вказане аргументується обмеженим дисковим простором станції заряджання та копіювання даних «DMT9», циклічним перезаписом старих записів новими через 15 діб.
Представник позивача 12.09.2025 звернувся до ВП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області із адвокатським запитом, в якому просив повідомити результати розгляду звернення 23.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо незаконного перетинання державного кордону України (через пункт пропуску «Шегині») ОСОБА_1 . На вказаний запит ВП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області надало відповідь № 301593-2025 від 18.09.2025, що «звернення працівників ДПСУ від 23.07.2025 року, з приводу виявлення у гр. ОСОБА_1 документів з можливими ознаками підробки свідоцтва про шлюб, зареєстровано в Інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку ВнП № 1 за № 7459 від 23.07.2025 року). З метою підтвердження або спростування даного повідомлення, працівниками поліції скеровано запит у третій відділ ДРАЦС у м. Харкові СМУ МЮ, однак на даний момент, відповіді не надійшло. Лише після отримання відповіді на скерований запит буде можливо прийняти рішення згідно чинного законодавства України. За вказаним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились. Вище вказані документи знаходяться при матеріалах ІПНП № 7459 від 23.07.2025 року».
Не погодившись з рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_8 від 23.07.2025, яке прийняте начальником групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_3 , позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
За приписами частини другої статті 9 Закону № 389-VIII Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 20 Закону № 389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3).
Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, правовий режим воєнного стану діяв станом на 15.07.2025 (день прийняття оскаржуваного рішення) та діє по цей час.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Приписами частини першої статті 4 Закону № 1932-XII передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження […].
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 1932-XII з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 1932-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону № 1932-XII передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною п'ятою статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII передбачає, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII, в редакції від 01.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Частина перша статті 3 Закону № 3543-XII передбачає, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону № 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Абзацом 5 статті 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов'язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.
Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, за умови, що в указі Президента України про введення воєнного стану таке конституційне право зазначено у вичерпному переліку конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, при цьому, особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд вважає, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а та від 18.04.2024 у справі № 260/3528/22, і в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України суд такі враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57, у редакції від 13.03.2025).
Згідно із пунктом 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
За змістом пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Пунктом 14 Правил № 57 передбачено, що під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону відповідно до Закону України «Про прикордонний контроль» за результатами оцінки ризиків проводять опитування громадян, які перетинають державний кордон.
Вказані норми кореспондуються із приписами частин першої-третьої, четвертої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI, в редакції від 23.03.2023, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Відповідно до частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Як встановив суд, позивач 23.07.2025 прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 . Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, що не заперечується сторонами, позивач надав:
1. паспорт громадянина України, що належить ОСОБА_1 та його ідентифікаційний номер;
2. паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що належить ОСОБА_1 ;
3. тимчасове посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_1 № 4558/4;
4. довідку № 8624 від 13.05.2025, видану ІНФОРМАЦІЯ_6 про наявність у ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на строк до 06.08.2025;
5. паспорт громадянина України, що належить ОСОБА_2 та її ідентифікаційний номер;
6. паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що належить ОСОБА_2 ;
7. довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 13 ААВ № 334383 від 21.10.2022 про встановлення інвалідності ІІ групи ОСОБА_2 ;
8. пенсійне посвідчення ОСОБА_2 ;
9. свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 11.04.2024.
Із довідки № 8624, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 13.05.2025 (за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560), суд встановив, що ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 06.08.2025.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Водночас, Правилами перетинання державного кордону громадянами України № 57 визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України в умовах воєнного стану дозволений (пункти із 2-1 по 2-22).
Абзаци 2 та 3 пункту 2-1 Правил № 57 передбачають, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону мають:
особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність);
особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Верховний Суд у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22, від 16.11.2023 у справі № 160/15200/22, від 23.11.2023 у справі № 260/4613/22 та інших сформував правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Також Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі № 260/2850/22 наголосив, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Отже, Правилами № 57 визначено перелік документів, які надають право на перетин державного кордону військовозобов'язаним, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких, відповідний перелік є чітким та додаткового тлумачення не потребує.
Так, позивач стверджує, що 23.07.2025 на пункті прикордонного контролю надав усі необхідні документи, які підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Ключовим питанням, яке підлягає з'ясуванню, є наявність у ОСОБА_1 станом на момент здійснення прикордонного контролю документів, що підтверджують родинні зв'язки із його дружиною ОСОБА_2 .
Як встановив суд із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 11.04.2024 Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та із цифрової копії актового запису про шлюб № 373 із застосунку «ДІЯ» № 00145510165, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.04.2024 зареєстрували шлюб, про що 11.04.2024 Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено актовий запис № 373. Прізвище після державної реєстрації чоловіка: ОСОБА_5 , дружини: ОСОБА_6 .
Частиною 4 статті 77 КАС України встановлено, що суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Із відкритих даних на сайті Судової влади України у розділі «Стан розгляду справ», суд з'ясував, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувала справа № 520/28523/23 за позовом ОСОБА_1 до Третього відділу актів реєстрації цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Під час розгляду справи суд встановив, що Третій відділ актів реєстрації цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом від 03.10.2023 № 32.28/34/111/23/СЛВ повідомив позивача, що у нього виникають сумніви щодо державної реєстрації шлюбу без наміру створення сім'ї. Водночас, рішенням від 26.01.2024 у справі № 520/28523/23 позов було задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не проведенні державної реєстрації шлюбу між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 , зобов'язано відповідача провести державну реєстрацію шлюбу між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 . Рішення суду набрало законної сили 27.02.2024.
Таким чином, реєстрація шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була здійснена на підставі рішення суду від 26.01.2024 у справі № 520/28523/23.
Як стверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, під час співбесіди з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прикордонним нарядом «СПНППр» було встановлено, що позивач уклав фіктивний шлюб з метою отримання відстрочки від призову та перетину Державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану. Визначення поняттю «фіктивний шлюб» надано в статті 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
Отже, факт щодо фіктивності укладеного між особами шлюбу, може бути встановлено виключно в судовому порядку.
Жодних доказів наявності рішення суду, згідно з яким укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюб був визнаний недійсним у зв'язку з його фіктивністю, відповідач до суду не надав, а тому суд такі аргументи не бере до уваги.
Також відповідач 23.07.2025 в ході перевірки документів провів опитування у силу частин другої та третьої статті 7 Закону № 1710-VI, пункту Правил № 57 та встановив, що подружжя не орієнтувалося в особистих даних один одного: яка група інвалідності, за яких обставин була отримана інвалідність, скільки років дружині.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що за результатами проходження позивачем заходів прикордонного контролю було направлено повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 332 Кримінального кодексу України «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України».
Із клопотання позивача (від 22.09.2025 вх. № 75481) та долучених до нього доказів відомо, що 23.07.2025 у ОСОБА_1 слідчим Яворівського РВП ГУНП було вилучено свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
Представник позивача 12.09.2025 звернувся до ВП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області із адвокатським запитом, в якому просив повідомити результати розгляду звернення 23.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо незаконного перетинання державного кордону України (через пункт пропуску «Шегині») ОСОБА_1 . На вказаний запит ВП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області надало відповідь № 301593-2025 від 18.09.2025, що «звернення працівників ДПСУ від 23.07.2025 року, з приводу виявлення у гр. ОСОБА_1 документів з можливими ознаками підробки свідоцтва про шлюб, зареєстровано в Інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку ВнП № 1 за № 7459 від 23.07.2025 року). З метою підтвердження або спростування даного повідомлення, працівниками поліції скеровано запит у третій відділ ДРАЦС у м. Харкові СМУ МЮ, однак на даний момент, відповіді не надійшло. Лише після отримання відповіді на скерований запит буде можливо прийняти рішення згідно чинного законодавства України. За вказаним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились. Вище вказані документи знаходяться при матеріалах ІПНП № 7459 від 23.07.2025 року».
Із встановлених обставин суд дійшов висновку, що надані позивачем 23.07.2025 документи, і також свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , проходження ним інших заходів прикордонного контролю за вказаних конкретних обставин не дали змоги уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України ОСОБА_1 .
Стосовно аргументів позивача щодо того, що оскаржуване рішення не містить переліку документів, які повинен був подати позивач для перетину державного контролю в умовах воєнного стану, то такі є безпідставними, оскільки затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 457 від 05.06.2023 формою рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України не передбачено зазначення таких даних.
Так, у рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортний документ. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: відсутність документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995 № 57.
Такі ж висновки щодо обов'язкових реквізитів рішення про відмову у перетинанні державного кордону містяться у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 380/18153/22.
Наявність такого недоліку, як відсутність вказівки, які документи, крім наданих, повинен був подати позивач для можливості перетину кордону, на думку суду, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.
Суд зазначає, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 2 КАС України, для оцінювання рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті вони, серед іншого обґрунтовано та розсудливо.
Критерій обґрунтованості передбачає обов'язок суб'єкта владних повноважень при прийнятті рішення враховувати ті обставини, на які вказує закон, а також враховувати ті обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи прийняття невмотивованих рішень.
Критерій розсудливості означає, що дія суб'єкта владних повноважень розсудлива тоді, коли вона відповідає здоровому глузду та обов'язкам, покладеним на нього законом, а також загальноприйнятим моральним стандартам.
Отже, саме враховуючи ті обставини, що мають значення у конкретній ситуації та керуючись здоровим глуздом, обов'язками, покладеним на Державну прикордонну службу України законом, відповідач підтвердив наявність причин для відмови позивачу у перетині державного кодону, адже: по-перше, під час проходження позивачем заходів прикордонного контролю, зокрема в ході перевірки документів було проведене опитування за наслідками якого встановлено, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не орієнтувалося в особистих даних один одного: яка група інвалідності, за яких обставин була отримана інвалідність, скільки років дружині; по-друге, у зв'язку з виявленням ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 332 Кримінального кодексу України «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України» було направлено повідомлення до поліції; по-третє, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 за конкретних обставин не дало можливості підтвердити родинні зв'язки ОСОБА_1 із його дружиною ОСОБА_2 .
Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою в умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням у праві перетину державного кордону України та не є свавільним.
Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22.
Крім того, суд погоджується із аргументами відповідача та звертає особливу увагу, що спірне рішення від 23.07.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тобто є юридичним фактом, що відбувся в минулому та призвів до виникнення певних правових наслідків.
При цьому, за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України (при пред'явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України), оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 23.05.2024 у справі № 380/16591/22.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач вказаний обов'язок виконав.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку оскаржуваному рішенню від 23.07.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , суд дійшов до висновку, що таке прийнято начальником групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_3 обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави визнавати це рішення протиправним.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд висновує про безпідставність позовних вимог в цілому, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома