07 жовтня 2025 рокусправа № 380/15920/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії ,-
Встановив
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі - позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - Відповідач) та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Згідно з посвідченням № НОМЕР_4 від 21 жовтня 2015 року позивачу надано статус учасника бойових дій. Проте у період з 2015 по 2023 роки йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій. Позивач вважає таку бездіяльність щодо ненарахування та невиплати відповідної компенсації протиправною, відтак звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Військова частини НОМЕР_2 ( далі - відповідач ) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що відповідно до законодавства України військовослужбовцям Збройних Сил належать різні види відпусток, серед яких щорічна основна та додаткові відпустки, передбачені окремими законами. Додаткова відпустка учасників бойових дій тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою (ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону № 3551-XII). Враховуючи, що така відпустка не відноситься до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми щодо виплати грошової компенсації під час звільнення. Крім того, позивач у 2015, 2022 та 2023 роках не подавав рапорти про надання додаткової відпустки та не звертався до командира підрозділу, тому право на компенсацію у зазначені періоди відсутнє. Також за період 2016- 2021 років позивач не проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наказами командира частини, а отже, право на компенсацію у цей час також відсутнє.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Згідно з наказом НОМЕР_5 окремої механізованої бригади (по стройовій частині) від 20.05.2014 №112 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено старшим механіком 2 апаратної взводу засекреченого зв'язку центру зв'язку командного пункту штабного батальйону бригади.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідчення № НОМЕР_4 від 21 жовтня 2015 року.
Наказом військової частини - польова пошта НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 09.06.2015 №131 ОСОБА_1 , старшого механіка 2 апаратної взводу засекреченого зв'язку центру зв'язку командного пункту польового вузла зв'язку штабного батальйону військової частини- польова пошта НОМЕР_6 звільнено наказом військової частини- польова пошта НОМЕР_6 (по особовому складу) від 14.05.2015 року №81 -PC у запас за пунктом «с» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09 червня 2015 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до Наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №41 молодшого сержанта запасу ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 24 лютого 2022 року - командира відділення управління взводу управління командира 2 реактивної артилерійської батареї' реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 , вважається, що з 24 лютого 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до Наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.06.2023 №156 ОСОБА_1 вважається таким що справи та посаду здав та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник Позивача звернувся із заявою до Відповідача у якій просив нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період проходження служби.
Листом від 27.06.2025 повідомлено те, що оскільки позивач не подавав рапорту щодо виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки (УБД), відтак така компенсація не здійснювалася.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членами сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній з 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону).
Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абзацом третім підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу пункту 19 статті 10-1 Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, колегія суддів зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про оборону України».
Так, статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Підсумовуючи наведене, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.
Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Як встановлено судом, Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_4 , виданим 21 жовтня 2015 року. Відтак, з цієї дати Позивач набув право на додаткову відпустку як учасник бойових дій.
Згідно з наказом військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.02.2022 № 41 встановлено, що на день звільнення Позивача з військової служби Відповідачем не були здійснені всі необхідні розрахунки, зокрема щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, гарантованої учаснику бойових дій за 2015 рік. При цьому у відповідних документах відсутня будь-яка згадка про право Позивача на такий вид відпустки.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність Відповідача у частині ненарахування та невиплати Позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік є протиправною, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2021 роки, суд зазначає таке.
У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують проходження Позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у вказаний період. Позивач, зі свого боку, не надав документальних підтверджень цього факту. Водночас Відповідач категорично заперечує проходження Позивачем служби у зазначені роки.
З огляду на відсутність підтверджених документів, які могли б бути правовою підставою для задоволення відповідних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022 по 2023 роки, суд зазначає наступне.
Згідно з наказом військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.02.2022 № 41 молодший сержант запасу ОСОБА_1 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 24 лютого 2022 року прийняв справи та посаду командира відділення управління взводу управління командира 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.06.2023 № 156 ОСОБА_1 вважається таким, що здав справи та посаду і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, у зазначений період з 24 лютого 2022 року по 17 червня 2023 року Позивач проходив військову службу, мав статус учасника бойових дій та, відповідно, набув право на додаткову відпустку, передбачену законодавством для такої категорії осіб. Відтак, він має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні цієї відпустки за вказаний період.
Щодо аргументів відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Посилання на те, що Закон України № 504/96-ВР не передбачає виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, є безпідставним, оскільки правовідносини щодо надання та компенсації невикористаних днів відпустки військовослужбовцям регулюються спеціальними нормами - зокрема, частиною 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою прямо передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки у разі звільнення з військової служби.
Відтак, на момент звільнення позивача з військової служби у 2023 році у відповідача виник обов'язок провести повний розрахунок, у тому числі - здійснити виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій.
Стосовно тверджень відповідача про відсутність рапортів на надання відпустки, суд оцінює їх критично. Право на відпустку виникає внаслідок набуття статусу учасника бойових дій, а не подання відповідного рапорту. Обов'язок організувати та забезпечити реалізацію цього права, у тому числі вести облік використаних та невикористаних днів відпустки, покладається на військову частину як роботодавця. Неподання рапорту не може бути розцінене як добровільна відмова від гарантованого державою соціального права чи як підстава для звільнення військової частини від обов'язку здійснити відповідні виплати.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наведені аргументи відповідача не спростовують обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У решті позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович