ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" жовтня 2025 р. справа № 300/5031/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 50835,44 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Так відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, в розмірі 49619,75 грн. та пені в розмірі 1215,69 грн. Позов просив задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.08.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що в силу приписів частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Виходячи з аналізу норм вищевказаного Закону обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Суб'єкт господарювання не зобов'язаний займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звернуто увагу суду, що 10.06.2024 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано звітність «Інформації про попит на робочу силу(вакансії)» в Коломийську філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості для працевлаштування особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, протягом 2024 року в Коломийській філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості для працевлаштування особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, які мають освіту та професійний досвід «пекар» на обліку не перебували. Окрім того, матеріалами справи не підтверджено, що територіальним органом Державної служби України з питань праці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (а.с.22-27).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Згідно з інформацією Пенсійного фонду України про зайнятість та працевлаштування за 2024 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 становить 8 осіб, з них кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 793916,00 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника - 99239,50 грн (а.с.4).
Таким чином, відповідачем не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю, із врахуванням того, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік.
Оскільки, відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю, то позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (а.с.4).
Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 04.03.2025 (а.с.5).
Враховуючи те, що відповідачем зазначені суми не сплачено в добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (зі змінами) (далі - Закон) визначені основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства! створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями.
Стаття 17 Закону № 875-XII визначає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
З наведених норм слідує, що обов'язки роботодавців із забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; у створенні для них відповідних умов праці та у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформації державній службі зайнятості.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХІІ).
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб'єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. Адміністративно-господарські санкції є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Санкції обчислюються як певна сума за кожне непрацевлаштоване місце в межах нормативу (залежно від розміру середньої заробітної плати).
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 28.05.2019 у справі № 807/554/17, від 11.07.2019 у справі № 804/7412/15, суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Визначаючись, чи має місце порушення вимог Закону № 875-ХІІ, за які передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів із забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу.
Як уже зазначалося, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2024 році становила 8 осіб, внаслідок чого, згідно із частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ відповідач у 2024 році повинна була виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.
Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Згідно із пунктом 2 Порядку надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 № 553 (далі - Порядок № 553), роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.
Пунктом 3 Порядку № 553 визначено, що інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може надаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 553 роботодавець подає до центру зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування особи з інвалідністю, за формою звітності № 3-ПН, визначеною Мінекономіки.
07.07.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901, «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», який визначає механізм подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - форма № 3-ПН).
Пунктом 1.5 розділу І цього Порядку передбачено, що форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
Отже, звітність за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.
З долучених до відзиву на позовну заяву документів встановлено, що відповідачем 10.06.2024 було створено додаткове робоче місце за посадою «пекар» (а.с.29).
10.06.2024 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), у якій повідомлялося про наявність постійної вакансії за посадою «пекар», а у пункті 1.14. відповідач вказав, що особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані (зворотна сторона а.с.28-31).
В подальшому, також відповідачем подано основні дані про вакансію в частині зазначення розміру заробітної плати, характеру виконуваної роботи, місце виконання робіт за посадою «пекар» (а.с.29).
Водночас, Коломийська філія Івано-Франківського обласного центру зайнятості листом від 03.07.2025 за № 206118.3/25-25 повідомила відповідача, що протягом 2024 року в Коломийській філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості для працевлаштування особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, які мають освіту та професійний досвід за посадою «пекар» на обліку не перебували (а.с.28).
Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 вказав про таке: якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач вжив заходів для виконання вимог частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ: створила робоче місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформувала центр зайнятості про наявність вакансії, докази відмови таким особам у прийнятті на роботу позивачем не надано, а причини не працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році не залежали від самого роботодавця, внаслідок чого, в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році (у кількості 1 робоче місце) згідно із частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ, у зв'язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
При цьому, суд звертає увагу сторони відповідача, що з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.
Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №280/3642/23.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76006).
Відповідач:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.