ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"06" жовтня 2025 р. Справа № 300/6459/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 , 11.09.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 16.09.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду і доказів поважності причин його пропуску.
У встановлений судом строк позивачем надано суду заяву, в якій з посиланням на постанови Верховного Суду, просить поновити провадження у даній справі.
Суд розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 2 Закону України “Про оплату праці» передбачено, що до структури заробітної плати віднесено основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 в 2022 та 2023 роках грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період служби з 28.04.2022 по 27.11.2023 включно з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 та 01.01.2023 за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів, а також зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за вирахуванням фактично виплачених сум за період служби з 28.04.2022 по 27.11.2023 відповідно до перерахованих посадових окладів з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, починаючи з 28.04.2022 по 27.11.2023. Листом від 02.09.2025 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.
Суд зазначає, що предметом спору в цій справі є порядок обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із яких позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення.
Грошове забезпечення виплачувалося позивачу щомісячно, а тому про ймовірне порушення свого права за квітень 2022 року позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за вказаний місяць.
Далі, позивач був обізнаний кожного місяця (травень - грудень 2022 року, січень - листопад 2023 року), в якому, на його переконання невірно обчислено розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, за кожний попередній місяць окремо.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (далі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, строк звернення до суду із позовом, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, протягом усього цього періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 01.10.2023 включно, позивач мав право в межах строку оскаржити бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення за періоди з 28.04.2022 по 01.10.2023, а також суд зазначає про те, що за період з 01.10.2023 по 27.11.2023 позивач повинен був звернутися у строк до 27.02.2024.
До суду із цим позовом позивач через засоби поштового зв'язку звернувся 10.09.2025.
Таким чином, із змісту позовної заяви слідує, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із вказаним позовом. При цьому, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини суд вважає не поважними.
Суд вказує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Позивач не надав суду доказів звернення із цим позовом в межах встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.
На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів та не надав доказів наявності непереборних обставин, які перешкодили йому своєчасно звернутись до суду із заявленими позовними вимогами.
Наведені позивачем вище доводи не свідчать про пропущення ним строку звернення до суду з поважних причин та не можуть бути підставами для висновку про його поновлення за період з квітня 2022 року по листопад 2023 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Отже позивач, звернувшись до суду 10.09.2025, пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду
Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, зокрема, що у разі, якщо вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху від 16.09.2025, а тому даний позов слід повернути позивачеві з усіма доданими до нього матеріалами.
Частиною 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 123, 169, 241-243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.