ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" жовтня 2025 р. справа № 300/3594/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним і скасувати рішення від 01.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850;
зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України та інвалідом 2 групи. При цьому, інвалідність отримав внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У зв'язку з встановлення позивачу інвалідності, він звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС в Івано-Франківській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, якою, в свою чергу, направлено його заяву разом з доданими до неї документами до Міністерства внутрішніх справ України. 01.04.2025 МВС відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із відсутністю правових підстав для її призначення, так як з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, що за умовами пункту 4 Порядку №850 не дає йому права на отримання грошової допомоги в більшому розмірі. Позивач вважає, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
09.06.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти позову. У відзиві представником відповідача позов не визнано, зазначено про його безпідставність, а також наголошено на нормах пункту 4 Порядку №850, де передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступенем втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням МСЕК вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У зв'язку з чим МВС України було прийнято рішення про відмову в призначені позивачу одноразової грошової допомоги.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, зокрема, згідно з витягом з наказу Управління МВС в Івано-Франківській області від 04.01.2001 №1 о/с (по особовому складу) капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справи у відставку по статті 65 п. «а» ()за віком (а.с. 21).
26.02.2001 за результатами обстеження МСЕК позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 30).
Як вказує позивач, не заперечує відповідач та підтверджується довідкою Івано-Франківської обласної дирекції ПАТ «НАСК «Оранта» від 11.08.2020 №03-01/394, ОСОБА_1 виплачено страхову суму в розмірі 1 545,00 грн (а.с. 34).
21.07.2020 позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків (а.с. 31-33).
16.12.2020 за результатами повторного обстеження МСЕК встановлена друга група інвалідності та 70 % втрати професійної працездатності. Інвалідність отримана внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 36-40).
10.03.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою (з додатками) про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (а.с. 43-46).
01.04.2025 МВС України відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із відсутністю правових підстав (а.с. 49-50).
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень та вважаючи його протиправним і прийнятим усупереч законодавству, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), відповідно до частини 1 статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII.
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23.12.2015, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом №580-VIII порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ (далі - Закон №565) та Порядком №850.
Згідно з частиною 6 ст. 23 Закону №565 визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок №850.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з пунктом 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Оскільки положення Закону №565-XII втратили чинність, а за колишніми працівниками міліції збереглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема у зв'язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком №850, то до відносин, які виникли у цій справі слід застосувати строк, обмежений положеннями пункту 4 вказаного Порядку двома роками, який обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
В той же час, вказані положення пункту 4 Порядку №850 встановлюють обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
З цього приводу суд зазначає, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв'язку із, зокрема, встановленням інвалідності працівникові міліції, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
При цьому, слід звернути увагу на те, що право на отримання грошової допомоги та право отримання допомоги в більшому розмірі (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) у зв'язку із виникненням обставин, з якими законодавець пов'язує збільшення її розміру, є різними правовими поняттями.
Отже, процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною обставин, наданням нових документів, передбачає виплату лише різниці між виплаченою та нарахованою сумою у зв'язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності під час повторного огляду. Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки дисциплінують учасників правових відносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
До того ж, слід зауважити на тому, що положеннями статті 23 Закону №565-XII, які втратили чинність із набранням чинності Законом №580-VII, не було передбачено права працівника органів внутрішніх справ на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми у зв'язку із підвищенням групи чи визначенням іншої причини інвалідності або збільшенням відсотку втрати працездатності під час повторного огляду МСЕК.
Такий механізм визначений лише Порядком №850, пункт 4 якого визначає умови, коли здійснюється виплата допомоги та передбачає дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми.
За висновками ВС висловленими у постанові від 11.09.2024 по справі №440/5984/20 «... оскільки положення Закону №565-XII втратили чинність, а за колишніми працівниками міліції збереглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема у зв'язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком №850, то до відносин, які виникли у цій справі слід застосувати строк, обмежений положеннями пункту 4 вказаного Порядку двома роками, який обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
При цьому, вказані положення пункту 4 Порядку №850 встановлюють обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності».
Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 22.10.2020 у справі №711/1837/18 відступив від висновку, викладеного у постанові від 13.02.2018 у справі № 808/1866/16 та інших постановах, у яких містився висновок про те, що пункт 4 Порядку №850 не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності та сформував такі правові висновки:
«(1) із втратою чинності з 07.11.2015 Законом №565-XII право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглось відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком №850;
(2) Закон №565-XII, що діяв до набрання чинності Законом №580-VII, так само як і Закон №580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку №850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку №850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після».
Як встановлено судом із матеріалів справи, 26.02.2001 за результатами обстеження МСЕК позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 30) т, відповідно, виплачено страхову суму в розмірі 1 545,00 грн (а.с. 34).
В подальшому, 21.07.2020 позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків (а.с. 31-33) та 16.12.2020 за результатами повторного обстеження МСЕК встановлена друга група інвалідності і 70% втрати професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 36-40).
Таким чином, оскільки первинно втрату працездатності (20%) встановлено позивачу 26.02.2001, а ІІІ групу інвалідності встановлено 21.07.2020, то між цими подіями минуло понад два роки.
Як наслідок, у даному випадку має місце перевищення передбаченого пунктом 4 Порядку №850 граничного дворічного терміну, а тому суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача ґрунтується на нормах законодавства.
Вказане узгоджується також із правовою позицію Верховного Суду, висловленою у постанові від 24.05.2023 (справа №340/4643/20) та постанові від 15.01.2024 (справа №240/4317/23).
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; для листування: АДРЕСА_2 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення певних дій, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.