ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" жовтня 2025 р. справа № 640/34768/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Київській області № 78/1 від 05.06.2014 про скасування дозволу на іміграцію в Україну, виданого 24.03.2006 року громадянці Соціалістиної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам, уродженка Соціалістичної Республіки В'єтнам. Позивачка приїхала в Україну із Соціалістичної Республіки В'єтнам у 2000 році та отримала дозвіл на імміграцію в Україну. Позивачка має двох дітей, а саме Фам-Лє ОСОБА_2 , громадянка України, та ОСОБА_3 , громадянин України. Окрім того, вказано, що позивачка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та займаються підприємницькою діяльністю, сплачує податки та внески на загальнообов'язкове соціальне страхування. Однак, рішення Управління Державної міграційної служби в Київській області № 78/1 від 05.06.2014 про скасування посвідки на підставі пунктів 1 та 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію» є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, права, свободи та законні інтереси позивача. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/34768/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.31-32).
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, судову справу №640/34768/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа № 640/34768/21 зареєстрована 21.03.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025, справу № 640/34768/21 передано судді Панікару І.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/34768/21 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення. Розгляд справи розпочато з початку за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін (а.с.27).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.12.2021, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що під час додаткової перевірки матеріалів справи позивачки, відповідачем встановлено, що громадянка В?єтнаму ОСОБА_1 в Україні прибула в Україну у 2004 році. У вересні 2005 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області вона призначена піклувальником над одинокою громадянкою України ОСОБА_4 . Внаслідок чого, на підставі пункту 2 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» відділом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області громадянці В?єтнаму ОСОБА_5 було надано дозвіл на імміграцію в Україну від 24.03.2006 № 17/-2995 та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 24.03.2006. Однак, рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 15.09.2005 «Про призначення піклувальника над одинокою ОСОБА_4 », прийняте на підставі Кодексу України «Про шлюб та сім'ю», проте, вказаний Кодекс втратив чинність 01.01.2004. Крім того, відповідно до статті 60 Цивільного Кодексу України (набрав чинності 01.01.2004) тільки суд має право на встановлення піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Тобто, вказане рішення прийнято усупереч вимог чинного законодавства. Отже, позивачці дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідка на постійне проживання була документована безпідставно (а.с.35-37).
30.04.2025 від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до змісту яких вказала, що правова позиція щодо ініційованого позивачкою питання не змінилася (а.с.81-82).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам, уродженка Соціалістичної Республіки В'єтнам.
Позивачка приїхали в Україну із Соціалістичної Республіки В'єтнам у 2000 році та отримала дозвіл на імміграцію в Україну.
Лє ОСОБА_6 має двох дітей: Фам-Лє ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта громадянина України від 23.07.2007 за № НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, що підтверджується копією довідки про реєстрацію особи громадянином України за № 1021/2014 (а.с.15).
Позивачка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та займалася підприємницькою діяльністю, сплачувала податки та внески на загальнообов'язкове соціальне страхування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.16-17).
Позивачка на підставі дозволу на імміграцію в Україну отримала посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_3 від 30.10.2007 (а.с.9).
В подальшому, під час додаткової перевірки матеріалів справи позивачки відповідачем складено Висновок про скасування дозволу на імміграцію від 05.06.2014. Так, відповідачем встановлено, що громадянка В?єтнаму ОСОБА_1 в Україні прибула в Україну у 2004 році. У вересні 2005 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області вона призначена піклувальником над одинокою громадянкою України ОСОБА_4 . Внаслідок чого, на підставі пункту 2 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» відділом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області громадянці В?єтнаму ОСОБА_5 було надано дозвіл на імміграцію в Україну від 24.03.2006 № 17/-2995 та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 24.03.2006. Однак, рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 15.09.2005 «Про призначення піклувальника над одинокою ОСОБА_4 », прийняте на підставі Кодексу України «Про шлюб та сім'ю», проте, вказаний Кодекс втратив чинність 01.01.2004. Крім того, відповідно до статті 60 Цивільного Кодексу України (набрав чинності 01.01.2004) тільки суд має право на встановлення піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності (а.с.19-20).
Рішенням Управління Державної міграційної служби в Київській області № 78/1 від 05.06.2014 скасовано посвідку на підставі пунктів 1 та 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.18).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VІ від 22.09.2011 (далі - Закон України № 3773-VІ), Законом України "Про імміграцію" № 2491-Ш від 07.06.2001, Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до статті 1 Закон України № 3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з статті 2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Статтею 3 Закону України № 3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Статтею 1 Закону України "Про імміграцію" визначено, що:
імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції) визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку № 1983).
За приписами пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордону (пункт 24 Порядку № 1983).
З наведених вище вимог Закону України «Про імміграцію» та положення Порядку №1983 встановлено, що перевірка з питання скасування дозволу на імміграцію проводиться за поданням органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Вказаними нормами на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, як на суб'єктів владних повноважень, покладено обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, зокрема, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Повертаючись до обставин справи, посвідка на постійне проживання в Україні позивачці видана на підставі пункту 2 частини 3 стаття 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є опікуном чи піклувальником громадянина України (а.с.49).
В подальшому, позивачка на підставі дозволу на імміграцію в Україну отримала посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_3 від 30.10.2007 (а.с.9).
Зокрема, у паспорті громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , який був виданий 21.09.2015 Управлінням ДМС України в Київській області поставлено відмітку про те, що власнику паспорта видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 30.10.2007 (а.с.11).
Однак, під час додаткової перевірки матеріалів справи позивачки відповідачем складено Висновок про скасування дозволу на імміграцію від 05.06.2014. Так, відповідачем встановлено, що громадянка В?єтнаму ОСОБА_1 в Україні прибула в Україну у 2004 році. У вересні 2005 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області вона призначена піклувальником над одинокою громадянкою України ОСОБА_4 . Внаслідок чого, на підставі пункту 2 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» відділом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області громадянці В?єтнаму ОСОБА_5 було надано дозвіл на імміграцію в Україну від 24.03.2006 №17/-2995 та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 24.03.2006. Рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 15.09.2005 «Про призначення піклувальника над одинокою ОСОБА_4 » (а.с.19-20).
Суд зазначає, що відповідач, при видачі в 2007 році посвідки на постійне проживання в Україні керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", проводив перевірку законності залишення їх на постійне проживання на території України, будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, заперечень не висловлював та визнав позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання посвідки на постійне проживання в Україні.
Суд зазначає, що саме статтею 10 Закону України "Про імміграцію", визначені підстави для відмову у наданні дозволу на імміграцію, тоді як, стаття 12 Закону визначає підстави для скасування такого дозволу на імміграцію.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що з боку позивачки не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.
Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що позивачка також мала ще двох неповнолітніх дітей на момент прийняття оскаржуваного рішення, а саме Фам-Лє ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта громадянина України від 23.07.2007 за № НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, що підтверджується копією довідки про реєстрацію особи громадянином України за № 1021/2014.
З огляду на вище викладене суд прийшов до висновку, що навіть якщо в 2007 році дозвіл на імміграцію позивачці було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, неможливим є покладення повної відповідальності на позивачку, оскільки неправдивих відомостей під час звернення за отриманням дозволу на імміграцію позивачкою не повідомлялось.
Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Щодо рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 15.09.2005 «Про призначення піклувальника над одинокою ОСОБА_4 », то суд вказує, що стороною відповідача жодних доказів, що на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області було скасоване.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні "Кlаss та інші проти Німеччини" від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Європейської конвенції з прав людини не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, "орган", що згадується в цій статті, не обов'язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.
Під визначенням терміну "процесуальні гарантії" вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пункт 23 Порядку № 1983.
Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності, однак, відповідачем не було надано такої можливості ОСОБА_1 , що порушує саму процедуру прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідачем не надано до суду доказів того, що за весь час проживання на Україні позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закону України "Про правовий статус іноземців", або вчинено злочин.
На підставі викладених обставин, суд доходить висновку, що рішення відповідача порушує права позивача на постійне проживання в Україні та її права і законні інтереси, як іноземця та породжує негативні наслідки для неї.
Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством.
Крім того, згідно зі статті 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Отже, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли. Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивачки, оскільки вона має передбачені законом підстави на отримання такої посвідки.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2019 по справі № 820/1863/17, від 17.04.2019 по справі № 820/6675/16, від 03.04.2019 по справі № 815/2473/17, від 20.03.2019 по справі № 820/391/17, від 16.01.2019 по справі №815/1010/16.
Крім того суд зазначає, що в матеріалах справи наявний висновок про скасування позивачці дозволу на імміграцію, затверджений начальником УДМСУ в Київській області 05.06.2014 (а.с.19-20), який взагалі не містить обставин щодо сімейного стану позивачки, дотримання нею вимог законодавства за період проживання її в Україні, не відображено, що на даний час діти позивачки є громадянами України, позивачка займається підприємницькою діяльністю, тобто, остання має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.
Суд не може вважати обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, верховенства права, зазначення у якості підстави для скасування дозволу на імміграцію позивачки через те, що станом на час надання дозволу на імміграцію позивачам, діти позивачки (які на даний час є громадянами України) не набули вказаного дозволу, хоча у висновку не заперечується народження дітей позивачки в Україні та проживання всієї сім'єю в Україні на законних підставах.
Суд вважає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З урахуванням викладеного суд, робить висновок про обґрунтованість доводів позивачки та необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 78/1 від 05.06.2014 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 23.11.2021 підтвердила сплату судового збору на суму 908,00 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області за № 78/1 від 05.06.2014 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, вул. Березняківська, 4а, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, вул. Березняківська, 4а, м. Київ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.