Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
06 жовтня 2025 року Справа №200/7594/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Крилова М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Донецького обласного центру зайнятості в особі Покровської філії про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 жовтня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_2 , яка діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 19.09.2025 року № 4436/2025-4037047, в інтересах ОСОБА_1 до Донецького обласного центру зайнятості в особі Покровської філії про:
визнання протиправними дії відповідача, Донецького обласного центру зайнятості в особі Покровської філії, код ЄДРПОУ 03491004, щодо відмови в реєстрації припинення трудового договору № 05151100271 від 01.06.2011 року, зареєстрованого 02 червня 2011 року у Добропільському міському центрі зайнятості 02.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 );
зобов'язання відповідача, Донецький обласний центр зайнятості в особі Покровської філії, код ЄДРПОУ 03491004, зареєструвати припинення трудового договору № 05151100271 від 01.06.2011 року, зареєстрованого 02 червня 2011 року у Добропільському міському центрі зайнятості 02.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), та повідомити про припинення трудового договору Пенсійний фонд України та Державну податкову службу.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з пунктом 5 частини першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено трудовий договір № 05151100271 від 01.06.2011.
10 вересня 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила зняти з реєстрації трудовий договір № 05151100271 від 01.06.2011.
Листом від 09.09.2025 року № 14.7.2/2501/14.1-15-25 відповідач повідомив, що 11.08.2025 року було відмовлено у наданні статусу безробітного на підставі наявності чинного трудового договору № 05151100271 від 02.06.2011, зареєстрованого у Добропільському міському центрі зайнятості.
Листом від 10.09.2025 року № 14.7/2530/14.1-15-25 відповідач повідомив, що відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001, зняття з реєстрації трудового договору здійснюється за зверненням роботодавця та працівника до центру зайнятості. Однак у разі смерті роботодавця (що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 30.03.2024 року) відсутня можливість виконати процедуру зняття з реєстрації договору у центрі зайнятості. У такому випадку розірвання трудового договору здійснюється в судовому порядку, а зняття договору з реєстрації центром зайнятості відбувається на підставі відповідного рішення суду.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Тобто, юридичний факт - це подія або дія, яка породжує або припиняє певні правовідносини.
Статтею 36 Кодексу законів про працю України визначено перелік підстав припинення трудового договору.
Відповідно до абз. 17 п. 52 Розділу ХІ ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067-VI зазначено: «для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції або за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на імя роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 або статей 38,39 Кодексу законів про працю України за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України. Положення цього абзацу не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботода
Аналогічне зазначено у пп. 1 п. 19 Постанови КМУ від 30 березня 2023року №446 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу».
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII, Внутрішньо переміщена особа, яка звільнилася з роботи (припинила інший вид зайнятості), за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення іншого виду зайнятості), періоди трудової діяльності та страхового стажу, реєструється як безробітна та отримує допомогу по безробіттю, соціальні та інші послуги за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законодавства. Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36,статей 38,39 Кодексу законів про працю України у зв?язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім'я роботодавця про припинення трудового договору. Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.
П. 81 ст. 36 КЗпП України зазначає, що підставами припинення трудового договору є: смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою.
Тобто, встановлення факту припинення трудових відносин у зв'язку зі смертю фізичної особи - підприємця необхідно для подальшої реалізації заявником своїх трудових прав, а саме набуття статусу безробітного чи працевлаштування за новим місцем роботи.
Суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги не містять ознак публічно-правового спору, оскільки не оспорюється жодне владне рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Фактично позивач просить суд лише встановити юридичний факт припинення трудових відносин, що належить до предмета цивільного судочинства
Оскільки спірні правовідносини фактично пов'язані із встановленням фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав позивача, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися з урахуванням суб'єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною п'ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, а тому відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 256, 294 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 200/7594/25.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя М.М. Крилова