07 жовтня 2025 року Справа 160/28671/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в м.Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 жовтня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 грошових коштів, що передбачені законодавством при звільненні з військової служби за станом здоров'я;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 заборгованість, що виникла після звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у розмірі 180 402,85 (сто вісімдесят тисяч чотириста дві гривень вісімдесят п'ять копійок) гривень з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо оподаткування грошового забезпечення позивача військовим збором у спірний період.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/28671/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Способи захисту визначено у ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 року у справі №990/220/24.
Зважаючи на виклад підстав позову, позивач не згоден в т.ч. з тим, яку кількість вислуги відповідач взяв для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні (1, а не 8), а також які кількість днів невикористаної відпустки взяв для розрахунку компенсації за такі дні (7, а не 40). Також позивач не згоден з тим, як відповідач розрахував розмір навіть тих виплат, щодо яких спір відсутній (сумарно 73080,64 грн, а не 118332,55 грн).
Водночас, предмет позову відповідної конкретизації не містить, що створює правову невизначеність для вирішення спору по суті.
Адже визначатися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/16958/17.
Відповідно, позивачу належить подати уточнену позовну заяву, в якій саме у позовних вимогах належним чином конкретизувати суть допущених відповідачем, на думку позивача, порушень його прав.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №620/1201/23.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі №580/12642/23.
Позивач оскаржує розмір виплат, проведених йому при звільненні 01.03.2023 року.
З виписки банківського рахунку позивача вбачається, що останні зарахування від відповідача йому проведено 27.04.2023 року.
Отже, про порушення своїх прав в зв'язку з розрахунком належних йому до виплати коштів позивач не міг не дізнатися за межами тримісячного строку, що передує дню звернення до суду.
Більш того, така обізнаність підтверджується і тим, що позивач звертався до відповідача із заявою з цього питання - від 23.12.2024 року. Окрім цього, позивач надає довідку від 15.05.2023 року, в якому також наявні відомості про його грошове забезпечення. Аналогічні відомості містить і грошовий атестат позивача.
Відповідно, позивач за межами строку звернення до суду був обізнаний про обставини, які наразі і зумовили його звернення до суду.
Так, в тексті позовної заяви позивач визначає розмір свого грошового забезпечення, який він не міг не знати за межами строку звернення до суду, в т.ч. з урахуванням вищевказаної довідки та грошового атестату. Після цього позивач множить відповідне забезпечення у відповідності до кожної належної йому виплати згідно наказу (дні невикористаної відпустки, допомоги і тд). Про такі виплати позивач не міг не дізнатися безпосередньо з наказу, про зміст якого позивач також обізнаний за межами строку звернення до суду.
В подальшому позивач висновує, що йому не доплачено кошти навіть за тими підставами виплати, що вказані в наказі про звільнення.
Отже, про недостатність виплачених сум позивач не міг не дізнатися разом з їх отриманням ще в 2023 році, адже позивач знав розмір свого грошового забезпечення і виплати, на які він має право згідно наказу.
Також позивач не згоден з тим, що його вислугу для права на одноразову грошову допомогу обчислено як 1 повний рік, а не як 8. Однак така кількість років (1 рік) безпосередньо вказана у самому наказі, в зв'язку з чим позивач не міг не дізнатись про порушення свого права на розрахунок цієї виплати з відповідної кількості років при отриманні вищевказаного наказу. Таким же чином позивач не міг не дізнатися про кількість днів невикористаної відпустки за 2023 рік, адже вона прямо вказана у згаданому наказі.
Також позивач зазначає, що йому не виплачено належні суми компенсації відпусток та допомог. Про порушення відповідного права позивач не міг не дізнатися з тих самих обставин, що й вказані раніше: позивачу відомо з наказу, що наявні невикористані дні відпустки та допомоги, а також позивачу відомо скільки коштів він має отримати в зв'язку з цими виплатами. Обізнаний позивач і про розмір коштів, який він фактично отримав.
Тобто, строк звернення до суду пропущений.
Суд звертає увагу позивача на те, що судом констатується альтернативна обставина, яка зумовлює початок перебігу строку звернення до суду - подія, в зв'язку з якою позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Як наслідок, наступна дата, коли позивач, як стверджується, вже саме дізнався про порушення своїх прав, не зумовлює новий початок перебігу строку звернення до суду. З цих підстав позивачу належить обґрунтувати неможливість своєчасного звернення до суду саме виходячи з дати, коли він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а не з дня, коли він про таке порушення прав дізнався.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 року у справі №520/31098/23.
Позивачем, в свою чергу, до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, до якої не надано доказів поважності причин його пропуску в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, згідно із частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав, разом із доказами в їх обґрунтування.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- позовну заяву, оформлену відповідно до викладених в мотивувальній частині цієї ухвали зауважень, для суду та відповідача;
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко