06 жовтня 2025 р.Справа №194зп-25/160
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1 03.10.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову (до подання позовної заяви), в якій просить:
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 08.09.2025 року №8010130100019262;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 року №97.
Вказана заява обґрунтована тим, що 08.09.2025 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області було прийнято рішення №8010130100019262 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Підставою для прийняття рішення №8010130100019262 є лист Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, яким було повідомлено про те, що на підставі п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №97 від 05.09.2025 року на підставі пп.1 п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 р. №321. В той же час, введення в дію рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області від 08.09.2025 р. №8010130100019262 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно нього та рішення Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 р. №97 буде порушенням прав на захист, адже унеможливить його особисту участь під час розгляду справи та можливості надавати особисті пояснення та заперечення.
Крім того, рішення Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 р. №97 ані ним, ані його представником отримано не було. За наявною інформацією підставою для прийняття всіх вищезазначених рішень є пп.7 п.62 Порядку №321, яким визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли, зокрема, отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та осіб, що проживають в Україні. Таким чином, на підставі невідомого листа, подання від СБУ були прийняті вищезазначені рішення. Оскаржуване рішення про примусове повернення до країни походження зобов'язує його примусово повернутися до країни походження та покинути територію України у термін до 06.10.2025 року. З огляду на строк має ймовірність унеможливлення особистої участі під час підготовки справи до розгляду та усунення недоліків (надання підтвердних документів, залучення інших учасників, вчинення заходів щодо визначення взаємозв'язку дій/бездіяльності працівників ДМС і прикордонної служби, перевірки рішень/повідомлень навчального закладу про зарахування/відрахування студента) щодо перевірки обґрунтованості індивідуальних актів і дотримання процедур підготовки, погодження, вручення. Аналізуючи вищевикладене, вважаючи, реальними підстави наявності небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі він звернувся до суду з цією заявою.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
На підставі частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Із системного аналізу вимог наведених норм можна дійти висновку, що забезпечення позову це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін.
Визначені законом підстави забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 року у справі №826/8556/17.
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд: зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 08.09.2025 р. №8010130100019262 та рішення Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 р. №97.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник вказує лише про протиправність прийняття спірних рішень, що може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті.
Отже, обґрунтування вказаної заяви по суті тотожне обґрунтуванню позову, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Крім того, суд враховує, що заявник просить суд зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 08.09.2025 року №8010130100019262.
Так, згідно із пунктом 10 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 353/271/150, оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою - четвертою статті 288 КАС України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб'єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.
З огляду на викладене, побоювання стосовно повернення до країни походження, чим заявника буде позбавлено права на оскарження рішення про примусове повернення в країну походження, є невиправданими.
Суд також зазначає, що дія Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства поширюється на посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону, органів СБУ та іноземців, які підлягають примусовому поверненню чи примусовому видворенню у випадках, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відтак, враховуючи положення пункту 10 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка є обов'язковою для застосування відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність передумов для застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення міграційної служби до прийняття рішення у справі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.02.2022 року у справі №280/4557/21.
Суд зазначає, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Натомість, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки заявник не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.150, 151, 154, 243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 КАС України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма