07 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10146/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 05.08.2025 у ВП №78774589 та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 05.08.2025 у ВП №78774589, а також зупинити виконавче провадження ВП №78774589 до завершення дії воєнного стану в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до абзацу 22 підпункту 5 пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" Зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України.
Військова частина НОМЕР_1 є військовим формуванням, яке входить до складу Сухопутних військ Збройних Сил України та з 24 лютого 2022 року залучена до складу Сил та засобів стримування збройної агресії російської федерації проти України.
Крім того, на виконання рішення суду молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 з 18 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 серпня 2025року №236).
З огляду на наведене вважає постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та розмір мінімальних витрат виконавчого провадження незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін з урахуванням параграфу 2 глави 11 розділу II КАС України.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, пред'явлені позовні вимоги не оспорив.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 140/723/25 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
23 липня 2025 року для примусового виконання вказаного судового рішення в зобов'язальній частині Волинський окружний адміністративний суд видав стягувачу виконавчий лист №4689/2025р.
За заявою стягувача постановою старшого державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чепелевською О.О. від 05 серпня 2025 року ВП №78774589 відкрито виконавче провадження для примусового виконання виконавчого листа №4689/2025р. Одночасно боржнику встановлено строк для виконання рішення суду.
Також, 05 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чепелевською О.О. винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 170 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 серпня 2025року №236 молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 з 18 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини.
Не погоджуючись із вказаними постановами про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до приписів частин першої, другої та четвертої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до Закону №1404-VIII Міністерством юстиції України 02.0.2012 прийнято наказ №512/5, яким затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Згідно абз. 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Як вірно зазначив позивач, вищевказаною нормою передбачено саме зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях.
Однак суд вважає, що прийняття державним виконавцем рішення про стягнення виконавчого збору не є виконавчою дією.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже закон диференціює виконавчі дії та рішення виконавця.
Прийняття рішення про стягнення виконавчого збору здійснюється виконавцем в межах конкретно визначеного виконавчого провадження та оформлюється відповідною постановою, фактично воно не спрямоване на примусове виконання рішення, у зв'язку з виконанням якого такий виконавчий збір стягується та приймається незалежно від характеру рішення, яке підлягає примусовому виконанню.
Враховуючи наведене, прийняття постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не є заходом примусового виконання рішень у розумінні статті 10 Закону №1404-VIII.
Висновки позивача про неможливість стягнення виконавчого збору з огляду на обов'язок відповідача зупинити вчинення виконавчих дій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Так, частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII визначено вичерпний перелік обставин за наявності яких виконавчий збір не стягується, зокрема:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Судом не встановлено наявність обставин, які є підставою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору на підставі частин п'ятої, дев'ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ.
В свою чергу стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, разом з якою державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку проводить державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми виконавчого збору у випадку примусового виконання.
Саме такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31.05.2021 у справі №160/7321/19, від 02.06.2021 у справі №160/4481/20, від 22.10.2021 у справі №520/17933/2020.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що норми абз. 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII не впливають на обов'язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у випадку відкриття виконавчого провадження.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому постанови від 05.08.2025 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є правомірними та не підлягають скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про зупинення виконавчого провадження ВП №78774589 до завершення дії воєнного стану в Україні, суд зазначає наступе.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що норми абз. 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не впливають на обов'язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору у випадку відкриття виконавчого провадження.
Окрім того, суд зазначає, що абзацом 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII передбачено перелік категорій виконавчих документів, за якими вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях зупиняється в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі зазначеної норми.
Однак, у даній справі виконавче провадження № 78774589, в рамках якого державним виконавцем було прийнято оскаржувані постанови, було відкрито задля примусового виконання виконавчого листа №4689/2025р, виданого 23.07.2025 Волинським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Положення абзацу 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не містять норми щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, відкритих за виконавчими документами щодо звільнення з військової служби.
Отже, за викладених обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування в даному випадку положень абзацу 22 п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII та, відповідно, для висновку про протиправність дій відповідача щодо нездійснення зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78774589, відкритому за виконавчим листом №4689/2025р.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає правових правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 229, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
В задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.Я. Ксензюк