про повернення позовної заяви
06 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10060/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Каленюк Ж.В., одержавши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня поточного року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні за період з 06 жовтня 2023 року по 20 серпня 2024 року у зв'язку з пораненням (контузією, каліцтвом).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року продовжено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою судді від 09 вересня 2025 року.
30 вересня 2025 року до суду від представника позивача надійшла нова редакція позовної заяви до Військової частини НОМЕР_1 :
про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн пропорційно з розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року, з 04 грудня 2023 року по 29 грудня 2023 року, з 01 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року; зобов'язання здійснити нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн пропорційно з розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року, з 04 грудня 2023 року по 29 грудня 2023 року, з 01 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року;
про визнання протиправними дій щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби у період з 29 квітня 2023 року по 09 вересня 2024 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року і 01 січня 2024 року; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 29 квітня 2023 року по 08 вересня 2024 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.
Одночасно подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути позивачу з таких мотивів та підстав.
За змістом позовної заяви спір виник щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за періоди з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року, з 04 грудня 2023 року по 29 грудня 2023 року, з 01 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року, а також грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 квітня 2023 року по 09 вересня 2024 року згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» -виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт), при цьому вимога про виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є похідною (залежить від задоволення основної вимоги).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22).
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року (карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року).
Отже, до правовідносин, які мають місце з 19 липня 2022 року, строк звернення до суду з трудовим спором щодо належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначених норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Під можливістю дізнатися про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та рішення, які впливають на права особи.
Згідно з долученими до позовної заяви документами ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 вересня 2024 року №255 у зв'язку із звільненням з військової служби позивач був виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення з 08 вересня 2024 року.
Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин, які виникли після 19 липня 2022 року (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ), підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, якою обмежено строк звернення до суду тримісячним строком, що відповідає висновку Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Інформація про належні позивачу виплати при звільненні зазначена у наказі від 08 вересня 2024 року №255.
Також варто зауважити, що пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280, у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104; далі - Правила) установлено, що військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, видається грошовий атестат у таких випадках: звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
У грошовому атестаті від 04 вересня 2024 року №3-29/6240 зазначені, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видачі цього атестата, про виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, відомості про непогашені нарахування.
Тож позивач при звільненні зі служби володів інформацією про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та мав можливість дізнатися, чи порушені його права.
Із позовом позивач звернувся до суду 04 вересня 2025 року, тобто із значним пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно із частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Норми КАС України не містять вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску строку, які можна визнати поважними чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19.
Так у заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача вказав, що ОСОБА_1 з 24 вересня 2024 року неодноразово звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявами про нарахування та виплату йому додаткової грошової винагороди за період його перебування на стаціонарному лікуванні, а також всі інші види грошового забезпечення за період з 22 липня 2023 року по 08 вересня 2024 року, тобто з метою захисту своїх прав почав вчиняти дії у тримісячний строк з моменту звільнення. Однак відповіді на ці запити надавалися впродовж тривалого часу та позивач шукав можливості для отримання правничої допомоги.
З огляду на вказане враховано, що 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні, а також всі інші види грошового забезпечення за період з 22 липня 2023 року по 08 вересня 2024 року.
Зміст цього звернення дає зрозуміти, що позивач достеменно володів інформацією про те, в якому розмірі та за які періоди додаткова грошова винагорода, грошове забезпечення йому виплачені не у тому розмірі, на який він очікував.
У відповідь на звернення позивача Військова частина НОМЕР_1 листом від 01 грудня 2024 року №3-19/4/14194 повідомила, що за період стаціонарного лікування після поранення з 22 липня 2023 року по 31 липня 2023 року, з 31 липня 2023 року по 01 серпня 2023 року, з 01 серпня 2023 року по 18 серпня 2023 року, з 19 вересня 2023 року по 06 жовтня 2023 року нараховано додаткову винагороду в сумі 153010,75 грн; після перебування у лікарняному закладі за період з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року довідка військово-лікарської комісії, в якій зазначено причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, Військовій частині НОМЕР_1 не була надана.
Подібною за змістом надано відповідь у листах від 08 грудня 2024 року №3-19/4/14485 (за результатом розгляду звернення від 27 листопада 2024 року), від 13 березня 2025 року №3-38/2/4533 (у відповідь на заяву від 10 березня 2025 року) та від 20 травня 2025 року №3-38/2/8012.
Таким чином, навіть якщо рахувати момент отримання листів відповідача (останній лист був від 20 травня 2025 року №3-38/2/8012) як початок обчислення тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, то такий строк також минув задовго до звернення до суду.
Поряд тим також необхідно зауважити, що листом від 18 січня 2025 року №3-38/1/1370 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на адвокатський запит від 07 січня 2025 року. У вказаному листі відповідач повідомив, що фінансово-економічною службою Військової частини НОМЕР_1 було опрацьовано скаргу ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року із наданням вичерпної відповіді щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні. До листа було долучено копія відповіді на скаргу, картки особового рахунку ОСОБА_1 та розрахунок вислуги років для призначення пенсії.
Отже, позивач, звертаючись до відповідача із заявами про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні, вже був забезпечений правничою допомогою.
Наведене вказує на те, що після остаточного звільнення з військової служби у вересні 2024 року позивач не мав об'єктивних перешкод для захисту прав, які вважає порушеними. Пояснень та їх документального підтвердження поважності причин тривалого зволікання із зверненням до суду із цим позовом (при наявності відповідей відповідача та будучи забезпеченим правовою допомогою) заява про поновлення строку звернення до суду не містить.
Поряд з тим суд, вирішуючи питання про можливість поновлення строку звернення до суду, надає оцінку лише тим доводам, які позивач (його представник) вказує у заяві про поновлення строку звернення до суду.
Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №380/893/20, від 04 липня 2023 року у справі №620/4707/22 та від 27 березня 2024 року у справі №380/1105/23).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя; такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Пунктом частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву (про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду) не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки заява про поновлення строку звернення до суду не містить обставин, які б вказували на постійні, триваючі перешкоди (обмеження) для звернення до суду із цим позовом, а встановлені обставини навпаки вказують на те, що позивач мав усі можливості звертатися до суду (враховуючи ту обставину, що у січні 2025 року був забезпечений правовою допомогою адвоката), то поважність причин пропуску строку звернення до суду не доведено, а тому позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169, частини другої статті 123 КАС України.
Керуючись пунктом 9 частини четвертої, частинами п'ятою, шостою статті 169, частиною другою статті 123, статтею 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В. Каленюк