06 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9809/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, премії, винагороди за бойове чергування, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (у первинній редакції);
2) зобов'язати здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022-2023 роки, премії, винагороди за бойове чергування, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (у первинній редакції), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Позивач зазначає, що із військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 - з 17.11.2016 по 25.10.2024
На повторний адвокатський запит №11/25-2 від 13.06.2025 у листі-відповіді №09/7615-25-Вх/233 від 16.06.2025 ВЧ НОМЕР_1 долучила лист-відповідь №09/5182-25-Вх/169 від 26.04.2025, у якому повідомила, що пунктом 4 Постанови 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. З урахуванням наведеного, правових підстав для перерахунку місячного грошового забезпечення, щомісячних додаткових та одноразових його видів, а також інших виплат, немає.
ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат із 01.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними, оскільки з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. До спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Представник відповідача у відзиві позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції вказав, що 21.02.2018 до постанови №704 внесено зміни, якими пункт 4 викладено в редакції: «установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, тому не вбачається правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Таким чином, доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови №103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.
ВЧ НОМЕР_1 у своїй діяльності повинна керуватись, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Відповідач діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
З урахуванням наведеного, відповідач просив у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Суд встановив, що 09.01.2025 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №17-ОС майстера-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військове службу) пункту 3 частини 5 із врахуванням абзацу 11 (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу.
07.02.2025 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - військова частина НОМЕР_3 ) №126-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як вбачається із військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 - з 17.11.2016 по 25.10.2024.
На повторний адвокатський запит №11/25-2 від 13.06.2025 у листі-відповіді №09/7615-25-Вх/233 від 16.06.2025 ВЧ НОМЕР_1 долучила лист-відповідь №09/5182-25-Вх/169 від 26.04.2025, у якому повідомила, що пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. З урахуванням наведеного, правових підстав для перерахунку місячного грошового забезпечення, щомісячних додаткових та одноразових його видів, а також інших виплат, немає.
Крім того, з особистих карток на грошове забезпечення за 2020-2023 роки, які додані до матеріалів справи вбачається що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення та допомога на вирішення соціально-побутових питань, нараховані і виплачені мені у зв'язку зі проходженням військової служби, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно приписів до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З аналізу наведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Про Державний бюджет України на 2023 рік» виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX), установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 102,00 грн, Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон №1082-ІХ) установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 270,00 грн, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі - Закон №1928-ІХ) установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 481,00 грн та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX (далі - Закон №2710-IX), установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 684,00 грн.
Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Виходячи з викладеного, слідує, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Враховуючи вищенаведене, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними та підлягають задоволенню.
За ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення складається з:
- посадового окладу,
- окладу за військовим званням,
- щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, підвищення, доплати, премії, якщо вони щомісячні),
- одноразових додаткових видів грошового забезпечення (разові премії, допомога).
Отже, щомісячна премія (нараховується у відсотках від грошового забезпечення) - входить до складу грошового забезпечення, тому також підлягає перерахуванню.
Водночас, суд враховує, що розмір одноразових додаткових видів грошового забезпечення також залежить від розміру посадового окладу військовослужбовця та окладу за військовим званням.
Так, порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення визначені у розділі IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).
Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, передбачених Інструкцією про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2015 №1261, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1391/27836; екіпажів літаків, вертольотів, кораблів, катерів, що виконують завдання з охорони державного кордону територіального моря та виключної (морської) економічної зони України, за час бойового чергування (бойової служби) виплачується винагорода в розмірі до 20 відсотків посадового окладу, обчисленого в установленому порядку за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови №704 на місяць.
Також, згідно пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, винагороди за бойове чергування безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, наведені вище правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, про визнання протиправними дій, які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення та інших виплат нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Стосовно вимоги позивача щодо виплатити грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до п. 168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Із огляду на зазначене, ВЧ НОМЕР_1 зобов'язана при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 перерахованого грошового забезпечення та інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби, компенсувати їй у повному обсязі суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки право на неї було набуте під час проходження військової служби та останній повинен був її отримати при звільненні, однак не отримав з вини відповідача.
Зважаючи на вищенаведене, втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому вказаних виплат, не звільняє відповідача компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця. Отже, дану позовну вимогу слід задовольнити.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність своїх дій, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими, в зв'язку з чим підлягають до часткового задоволення з вищенаведених мотивів та підстав.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, винагороди за бойове чергування, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022-2023 роки, винагороди за бойове чергування, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя В.В. Дмитрук