м. Вінниця
07 жовтня 2025 р. Справа № 120/3157/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Агрономічної сільської ради (далі -Агрономічна сільрада, відповідач), в якому просив :
- визнати протиправним та скасувати рішення 61 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 16.10.2024 № 3227 “Про передачу в оренду земельної ділянки для ведення городництва гр. ОСОБА_1 ";
- зобов'язати надати передати в оренду терміном на 20 років під городництво земельну ділянку із кадастровим номером 0520680200:01:005:0329 орієнтовною площею 0,06 га для городництва на території Агрономічної сільської ради .
В обгрунтування вимог позивач вказує, що звернувся до відповідача з клопотанням про передачу йому в оренду земельної ділянки для городництва на території Агрономічної сільської ради. Однак, спірним рішенням йому відмовлено в наданні дозволу з підстав того, що іншій особі надано дозвіл з метою подальшої передачі у власність .
Не погоджуючись із цим рішенням , позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 17.03.2025 р. позов прийнято до провадження, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
01.04.2025 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало те, що на дану земельну ділянку вже видано наказ із дозволом на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.
Відтак, відмова у передачі земельної ділянки в оренду для городництва, є правомірною.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).
Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Частина 2 статті 22 ЗК України передбачає, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Згідно з частиною 1 статті 36 ЗК України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.
Із процитованого видно, що законом передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (оренду) земельних ділянок для ведення городництва із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.
В свою чергу, порядок набуття відповідного права врегульовано статтею 124 ЗК України. Так, частинами 1-3 цієї статі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Із процитованого висновується, що передача земельних ділянок в оренду для городництва здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений статтею 123 ЗК України.
В свою чергу, частиною 1 зазначеної статті встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В силу приписів частини 3 статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В ході розгляду справи судом встановлено, що представник позивача звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки терміном на 20 років орієнтованою площею 0,06 га для городництва на території Агрономічної сільської ради. До клопотання були додані в тому числі графічні матеріали із зображенням місцезнаходження бажаної земельної ділянки.
Однак , спірним рішенням відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача покликаючись на те, що на дану земельну ділянку наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.
Так, представник позивача вказує, що факт існування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яким надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва, не перешкоджає надати його довірителю землю в оренду .
Натомість відповідач заперечує проти позову вказує на неможливість передачі в оренду земельної ділянки, адже надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва .
Отже, ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість передачі в оренду земельної ділянки за умови видачі наказу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі.
Суд вказує, що положення ЗК України не передбачають таку підставу для відмови в передачі в оренду земельної ділянки, як надання дозвову на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність іншій особі для індивідуального садівництва.
А отже, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому , суд зауважує, що надає оцінку лише тим підставам відмови в наданні земельної ділянки в оренду, які обґрунтовані посиланням на надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з метою подальшої передачі цієї ділянки у власність іншій особі для індивідуального садівництва..
Оцінюючи ж вимогу зобов'язального характеру, суд виходить з наступного.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника, у даному випадку - про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду під городництво.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Перевіривши доводи сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що оспорюване рішення Агрономічної сільської ради є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, з огляду на встановлені обставини справи, зокрема беручи до уваги, що питання про надання громадянам в оренду земельних ділянок комунальної власності для городництва є виключною компетенцією відповідача як уповноваженого органу місцевого самоврядування, суд доходить до переконання, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Агрономічної сільської ради з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути клопотання представника позивача про надання в оренду земельної ділянки терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України “Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 61 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради № 3227 від 16.10.2024 “Про передачу в оренду земельної ділянки в оренду для ведення городництва гр. ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Агрономічну сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання ОСОБА_1 в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )
Відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Центральна, 12, с. Агрономічне, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04525998)
Повний текст шеня сфориовано 7.10.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна