Дата документу 24.09.2025 Справа № 317/5880/24
Єдиний унікальний №317/5880/24 Головуючий у 1 інстанції Сакоян Д.І.
Провадження № 22-ц/807/1386/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
24 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Подліянової Г.С.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 13.05.2024 з вини ОСОБА_3 , було завдано шкоду автомобілю марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 907387 від 27.05.2024, 13 травня 2024 року о 18 год. 00 хв. по вулиці Каруни, в'їзд на Кирилівський шляхопровід, біля е/о № 64 у місті Дніпро, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «DAF», д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом «STAS», н.з. НОМЕР_4 , при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «LIFAN», н.з. НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався в попутному напрямку, після чого останній в некерованому стані виїхав на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення з автомобілем марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 , яка рухалась у зустрічному напрямку, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.06.2024 по справі №199/4448/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп.
Відповідно висновку судового експерта-автотоварознавця про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 11.06.2024, виконаного судовим експертом-автотоварознавцем Крутінь В.І., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ складає 363139,75 грн. Ринкова вартість вказаного КТЗ у пошкодженому стані складає 165338,06 грн. Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ, дорівнює з урахуванням ПДВ (на запасні частини) та врахуванням ВТВ 528477,81 грн.
Згідно висновку судового експерта-автотоварознавця про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 11.06.2024, виконаного судовим експертом-автотоварознавцем Крутінь В.І., витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, складає 363139,75 грн., тобто не перевищують вартість транспортного засобу до ДТП в розмірі 528477,81 грн., отже транспортний засіб не вважається фізично знищеним, а його ремонт є технічно можливим та економічно обґрунтованим.
Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» прийняла рішення про виплату ОСОБА_1 відшкодування шкоди в розмірі 160000,00 грн. Сума відшкодування шкоди в розмірі 160000,00 грн. була перерахована 08.08.2024 на банківський рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 08.08.2024 по рахунку позивача.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, то із винної особи на користь потерпілого підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Таким чином, відповідач ОСОБА_3 , як винуватець ДТП, повинен відшкодувати позивачу ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром завданої шкоди в сумі 528477,81 грн. та розміром страхового відшкодування в сумі 160000,00 грн., виплаченого страховою компанією «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», тобто стягненню підлягає сума 368477,81 грн.
Просили стягнути з відповідача на його користь: 368477,81 грн. - на відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу; 7000,00 грн. - на відшкодування витрат пов'язаних з виготовлення звіту про визначення матеріального збитку; 16654,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 14 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 210139 грн. 75 коп. (двісті десять тисяч сто тридцять дев'ять грн. 75 коп.).
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 грн. 12 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 12 коп.).
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6778 грн. грн. 60 коп. (шість тисяч сімсот сімдесят вісім грн. 60 коп.).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 55 грн. 82 коп. (п'ятдесят п'ять грн. 82 коп.).
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково та:
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, спричинену в результаті ДТП в сумі 368 477,81 грн. (триста шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят сім гривень 81 коп.).
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , витрати, пов'язані з розглядом справи: на виготовлення звіту про визначення вартості матеріального збитку в сумі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень), на професійну правничу допомогу в сумі 12 112 грн. (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень).
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 947,82 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок сім гривень 82 коп.).
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 421, 73 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять одна гривня 73 коп.).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не правильно визначив суму завданого матеріального збитку; необґрунтовано зменшив суму судових витрат, пов'язаних з отриманням правничої допомоги, що підлягає стягненню на користь позивача.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зафіксований і в наданих ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» документах. Отже, безсумнівно транспортний засіб Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , є фізично знищеним внаслідок ДТП, яка відбулась 13.05.2024, а доводи позивача про протилежне є безпідставними. Таким чином, стягненню з ОСОБА_3 підлягає сума у розмірі: 528477,81 грн. (вартість автомобіля до ДТП) - 165338,06 грн. (вартість автомобіля після ДТП) - 160000,00 грн. (отримане позивачем страхове відшкодування) = 203139,75 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 25.06.2024 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 грн. Дана постанова набрала законної сили 07.07.2024.
Наведені законодавчі приписи у системному зв'язку з обставинами, що встановлені у постанові Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 25.06.2024, дозволяють суду вважати встановленим факт того, що у результаті протиправних дій ОСОБА_3 , 13.05.2024 настали певні правові наслідки, пов'язані із подією ДТП, зокрема, автомобіль Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 , зазнав механічних пошкоджень.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 .
Згідно з висновком судового експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 9837/1 від 11.06.2024, проведеної експертом ОСОБА_6 :
- вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 528477,81 грн.;
- ринкова вартість автомобіля Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , у пошкодженому стані становить 165338,06 грн.
08.08.2024 ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 160000,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція № 3Р087720 від 08.08.2024.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-218004055 від 20.11.2023.08.08.2024 ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 160000,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція № 3Р087720 від 08.08.2024.
Згідно з висновком судового експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 9837/1 від 11.06.2024, проведеної експертом ОСОБА_6 :
- вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 528477,81 грн.;
- ринкова вартість автомобіля Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , у пошкодженому стані становить 165338,06 грн.
За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки, вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу Toyota Avensis, н.з. НОМЕР_1 , станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зафіксований і в наданих ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» документах, то ремонт автомобіля марки Toyota Avensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.
Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.
Однак, на момент розгляду справи, транспортний засіб Toyota Avensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 перебуває у позивача, у зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції щодо необхідності вирахування оціночної вартості автомобіля після ДТП з суми, що заявлена до стягнення позивачем.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції суми матеріального збитку повністю спростовуються висновком з висновком судового експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 9837/1 від 11.06.2024, проведеної експертом ОСОБА_6 , в якому чітко зазначені вартість матеріального збитку та вартість автомобіля, як до настання дорожньо-транспортної пригоди, так і після її настання.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропорційне стягнення витрат, пов'язаних отриманням правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
1. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої та дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах розгляду даної цивільної справи ОСОБА_1 надавалась професійна правнича допомога адвокатом Старовойтовою О.Е. на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.11.2024 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1331881. До позовної заяви також додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1399, виданого Старовойтовій О.Е.
До позову додано детальний опис робіт, виконаних адвокатом.
Суд першої інстанції звернув увагу, що зазначений опис робіт включає ознайомлення із відзивом та підготовку відповіді на відзив, проте такі роботи у даній справі адвокатом не виконувались.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені та обґрунтовано нараховані, пропорційні та співмірні судові витрати на професійну правничу допомогу, але пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі: (12112,00 грн. х 210139,75 грн.) / 375477,81 грн. = 6778,60 грн, колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
На думку колегії суддів, стягуючи на користь ОСОБА_1 судові витрати, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 141 ЦПК України відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, окрім цього відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог.
Позов в частині вимог матеріального характеру задоволено частково, обґрунтованою є пропорційна компенсація таких витрат відповідно до ступеня задоволення позовних вимог.
Отже, ухвалене судом рішення про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 6778,60 грн є співмірним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу розумності, справедливості й пропорційності, закріпленому у ст. 129 Конституції України та ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа № 317/5880/24 розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, за якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Судом першої інстанції вірно враховано, що позовні вимоги позивача визнано частково ґрунтовними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6778,60 грн.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані у справі докази, як в цілому, так і окремо, колегія суддів, вважає не доведеним факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначене, зводяться до самостійного тлумачення норм чинного законодавства та незгоди скаржника з рішенням суду першої інстанції по суті спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 травня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді: