Дата документу 29.09.2025 Справа № 334/7/23
Єдиний унікальний №334/7/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/925/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 29 вересня 2025 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Дніпровського районного м.Запоріжжя від 07 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Запоріжжя, який має повну середню освіту, розлучений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2007 та 2010 року народження, не працює, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, п.9, п.13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.185, ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1, ч.3 ст.357 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції (EASYCON),
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням (ДУ "Дніпровська УВП (№4)").
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Дніпровського районного м.Запоріжжя від 07 серпня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів тобто до 05 жовтня 2025 року (включно).
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В обґрунтування своєї скарги зазначає про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Сторона захисту звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_6 є особою раніше не судимою, має стійкі соціальні зв'язки - неповнолітніх дітей, доньку та сина, батьків, рідного брата та має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, зауважує, що нещодавно обвинуваченим було перенесено тяжке захворювання, він є особою з інвалідністю, тривалий час лікувався та через ускладнення, потребує постійної сторонньої допомоги та належного обстеження і лікування, яке неможливо забезпечити в умовах слідчого ізолятора.
Наголошує на тому, що попередні ухвали, винесені в порядку ст.206 КПК України, не виконуються, обвинуваченому ОСОБА_6 не призначено відповідного лікування, не надається медична допомога та не виконані рекомендації судово-медичної експертизи.
Вказує, що у разі знаходження ОСОБА_6 на цілодобовому домашньому арешті, його рідні згодні утримувати ОСОБА_6 , а також зобов'язуються у разі потреби за першою вимогою забезпечити його явку до суду.
Згідно з ухвалою суду, Дніпровським районним судом м.Запоріжжя здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 263-1, ч. 3 ст. 357 КК України.
В судовому засіданні прокурором заявлене клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки завершити судовий розгляд провадження до спливу дії попередньої ухвали не є можливим, а встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримали своє клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, пославшись на стан здоров'я обвинуваченого та не доведення ризиків зазначених прокурором.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; аргументи обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого, доводи його захисника, думка прокурора, потерпілих, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, п.9, п.13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.185, ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1, ч.3 ст.357 КК України, які відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, та кримінального проступку відповідно. За вчинення деяких з інкримінованих обвинуваченому злочинів передбачене суворе покарання, в т.ч. у виді довічного позбавлення волі (п.9, п.13 ч.2 ст.115 КК України).
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні - з огляду на характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який хоч і є особою з інвалідністю, має на утриманні неповнолітніх дітей, в нього є постійне місце мешкання та він раніше не судимий, проте, наразі останній обвинувачується у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, в т.ч. таких, що спричинили загибель людей. Також, з матеріалів провадження убачається, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, на час розгляду клопотання всі докази судом першої інстанції ще не досліджені, в тому числі не допитані всі свідки.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованих йому правопорушень та суворість можливого покарання, і інші запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді самим обвинуваченим та його захисником, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом першої інстанції та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, враховуючи положення ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою обґрунтовано не визначав розмір застави (як альтернативного запобіжного заходу) обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки, останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів із застосуванням насильства, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Отже, колегія суддів вважає, що наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Обставини, на які, посилається сторона захисту, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 , нещодавно переніс тяжке захворювання, є особою з інвалідністю, тривалий час лікувався та через ускладнення, потребує постійної сторонньої допомоги та належного обстеження і лікування, яке неможливо забезпечити в умовах слідчого ізолятора, на думку колегії суддів, самі по собі правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків, та в цьому випадку не свідчать про достатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, що йому інкримінуються, встановленим ризикам.
Дані про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного м.Запоріжжя від 07 серпня 2025 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів тобто до 05 жовтня 2025 року (включно), залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3